Основи менеджменту

Сучасні організаційні структури ієрархічного типу походять від елементарних структур. В економічній літературі можна зустрі­ти, що елементарна організаційна структура відбиває дворівневий поділ, що може існувати тільки на малих підприємствах. За такої структури в організації виділяється верхній рівень (керівник) і нижчий рівень (виконавець). До елементарних структур можна віднести лінійні та функціональні організаційні структури управ­ління. Ці види структур, як самостійні, не використовуються жодним великим підприємством ні в нас, ні за кордоном.

Рис. 7.6. Лінійна структура управління підприємством

Лінійна структура управління наведена на рисунку 7.6. Вона дуже проста за своєю суттю: основним принципом побудови лі­нійної структури є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу доверху. За лінійної структури управління дуже чітко здійснюється принцип єдиноначальності: кожен під­розділ очолює керівник, наділений усіма повноваженнями, який здійснює одноособове керівництво підлеглими йому ланками і який зосереджує у своїх руках усі функції управління. Керівники підрозділів нижчих ступенів безпосередньо підпорядковуються тільки одному керівнику більш високого рівня управління, вищий орган управління не має права віддавати розпорядження виконав­цям, минаючи їхнього безпосереднього керівника. Даний вид структур характеризується одномірністю зв’язків: тут мають місце тільки вертикальні зв’язки.

До переваг організаційної структури управління можна віднести:

•               єдність розпорядництва, простоту та чіткість підпорядкування;

•                повну відповідальність керівника за результати діяльності підлеглих йому підрозділів;

•               оперативність у прийнятті рішень;

•               погодженість дій виконавців;

•               одержання нижчими ланками погоджених між собою розпо­ряджень і завдань.

Як недоліки цього найпростішого виду структур управління можна назвати:

•               велике інформаційне перевантаження керівника, величезний потік документів, множинність контактів з підлеглими, вищими і суміжними ланками;

•               високі вимоги до керівника, який має бути висококваліфіко­ваним фахівцем, що володіє великими різнобічними знаннями і досвідом з усіх функцій управління і сфер діяльності, які здійс­нюють підлеглі йому працівники;

•                структура може бути пристосована тільки до вирішення оперативних і поточних завдань;

•                структура не гнучка і не дає змоги вирішувати завдання, обумовлені умовами функціонування, які постійно змінюються.

Лінійна організаційна структура управління застосовується, як правило, лише в низових виробничих ланках (у групах, бригадах тощо), а також на малих підприємствах у початковий період їхнього становлення.

Для функціональної структури управління характерне ство­рення структурних підрозділів, кожен з яких має свої чітко визначе­ні, конкретні завдання й обов’язки (рисунок 7.7). Отже, в умовах даної структури кожен орган управління, а також виконавець спе­ціалізуються на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Створюється апарат фахівців, що відповідають тільки за визначену ділянку роботи.

В основі функціональної структури управління лежить прин­цип повного розпорядництва: виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов’язкове для підрозділів.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 196 197 198 199 200 201202 203 204 205 206  ... 374