Основні задачі вдосконалення нашої економіки сьогодні полягають не стільки у тому, щоб через встановлення рівноваги оптимально розпорядитися обмеженими ресурсами у рамках наявної економічної системи, що є практично недосяжним, скільки у тому, щоб трансформувати цю систему і створити такий економічний порядок, де б досконалі розподіл і використання ресурсів значною мірою досягалися спонтанно через ринкові механізми. Такий порядок має бути відкритим до постійного покращання внаслідок як самоорганізації, так і обмеженого свідомого регулювання. Він, як і економічна рівновага при оптимальному використанні ресурсів, не з’являється сам собою в результаті вільної гри ринкових сил. Ефективний порядок економічної взаємодії є наслідком вдалого поєднання мотивів і стимулів людської діяльності, а ті в свою чергу формуються під впливом досконалої системи економічних інституцій. Неокласична модель - це не модель без інституцій, як може здатися на перший погляд, а модель, що неявно передбачає наявність найдосконалішої інституційної основи, яка забезпечує абсолютний пріоритет обміну перед усіма іншими способами одержання благ, супер- розвинену систему комунікацій, повноту і безкоштовність інформації і т.п. Погодитися з засадничими припущеннями неокласиків, значить, погодитися з тим, що така інституційна основа є мало не природнім атрибутом кожної економічної системи, або ж з теоретичними висновками про те, що вона виникає сама по собі, варто лише дозволити ринок і вільну конкуренцію. Досвід перших років економічних трансформацій в Україні дає підстави для сумнівів у вірності цих висновків. Лібералізація економічних відносин привела не до утворення досконалої інституційної основи, а до появи, зміцнення і стійкого самовідтворення паразитуючих структур і так званих інституційних пасток, вирватися з яких стає дедалі важче [44]. Як бачимо, типовим результатом нерегульованої лібералізації стала не досконала, а спотворена структура економічних інституцій, яка не породжує стимули для виходу із депресивного стану, а навпаки, сприяє його консервації. Першочергова проблема для України полягає саме у створенні такої інституційної основи, яка б допомогла хоч де в чому наблизити реальну економічну дійсність до її ідеальних моделей. Але на питання, як це зробити, неокласична теорія відповіді не дає.
Вразливою для критики є і неокласична теорія фірми. Д. Норт звертає увагу на те, що у неокласичній моделі фірми “.єдина функція управління полягає у виборі виробничих факторів та обсягу виробництва з метою максимізації прибутку, тобто у визначенні кількості товару і відповідної ціни на нього. Оскільки потрібна для цього інформація доступна, а розрахунки безкоштовні, то модель позбавляє управління будь-якої помітної участі у виконанні навіть цих завдань” [36, с. 99]. Як бачимо, така теорія мало чим може сьогодні допомогти українським менеджерам, в умовах, коли особливої ваги набувають проблеми, пов’язані з мінімізацією витрат на пошуки і обробку інформації, на впровадження нових технологій, на організацію виробництва і праці, на координацію, вимірювання та контроль параметрів технологічних процесів і продукції тощо.
Не дає неокласика і більш-менш задовільних методів обґрунтування ефективного розміру фірми, пояснюючи його, насамперед, впливом екзогенних технологічних факторів [28]. А сьогодні в Україні дана проблема, у зв’язку з масштабними процесами реструктуризації, зміни форм власності, розвитком малого підприємництва і т. п., набуває особливої ваги.
Економісти старшого покоління, обізнані з марксистською політичною економією, незалежно від того, чи є вони її прихильниками, чи ні, добре розуміють зв’язок між політикою і економікою, між владою і економічними процесами. Тому немає нічого дивного у тому, що багато з них скептично і недовірливо ставиться до неокласики, у моделях якої факторам політики і влади не знаходиться місця. Їм ближчі і зрозуміліші моделі інституціональної економіки, де політичним, владним і соціальним впливам приділяється значна увага.
» следующая страница »
1 ... 32 33 34 35 36 3738 39 40 41 42 ... 241