Як уже зазначалося, при формулюванні основних постулатів неокласики, в т. ч. і поведінкових припущень, мало місце абстрагування і спрощення. Перш ніж визначати межі придатності неокласичної теорії для дослідження трансформаційних процесів в економіці України, спробуємо дослідити, в якій мірі неокласичні поведінкові припущення відображають реальну людську поведінку і наскільки спрощення, прийняті при їх формулюванні, вплинули на практичну цінність теоретичних моделей.
Дослідження економічної поведінки людини складають цілий напрям економічної теорії. Вони тісно пов’язані з такими галузями знань як психологія, соціологія, соціальна психологія, антропологія, еволюційна теорія тощо. Отримані у цій області результати свідчать, що палітра стимулів і мотивів, які суттєво впливають на економічну поведінку людини, є значно багатшою і різноманітнішою від тієї, що визнається неокласиками за достатню.
Д. Норт вважає, що “традиційні поведінкові припущення перешкодили економістам серйозно взятися до розв’язання засадничих проблем, а їхня модифікація суттєво важлива для подальшого поступу суспільних наук. Мотивація учасників набагато складніша (а їхні уподобання менш стабільні), ніж у загальноприйнятій теорії” [36, с. 28].
Ще М. Вебер вказував, що повна раціональність визначає лише один з чотирьох можливих ідеальних типів поведінки - цілераціональний, тобто такий, що полягає у продуманому і планомірному використанні умов і засобів для досягнення самостійно поставленої мети [6, с. 628-629]. Разом з тим, не менш значимими є і інші типи:
- ціннісно-раціональний, сутність якого у використанні умов і засобів для досягнення заданих ззовні цілей (цілі при цьому визначаються вірою у релігійні, естетичні та ідеологічні цінності);
- традиційний, при якому задані ззовні цілі і засоби ґрунтуються на усталених звичках, звичаях і традиціях;
- афективний, що зумовлюється емоційним станом індивіда, його безпосередніми почуттями і відчуттями і проявляється у діях без усвідомлення цілей і засобів.
Шутц А., досліджуючи поведінку людей на ринку, прийшов до висновку, що економічна взаємодія людей базується на обґрунтованій (reasonable) дії, а та, в свою чергу, - на життєвому досвіді [89, с. 35-50]. Раціональна поведінка є швидше винятковою, ніж типовою і можлива лише у межах соціально-однорідних і стабільних за складом груп. На думку А. Шутца, вона була приписана господарюючим суб’єктам дослідниками. Постулюючи універсальний характер окремого випадку, вони, тим самим, створювали собі сприятливі умови для побудови формальних математичних моделей економічних процесів.
Припущення про раціональну поведінку не підтверджується і експериментальним шляхом. Раціональність передбачає здатність до максимізації очікуваної корисності, що формально представляється таким чином:
max EU = pU(A) + (1 - p)U(B), (1.1)
де EU - очікувана корисність; р - вірогідність події А; (1 - р) - вірогідність події В; (А) - корисність для індивіда при настанні події А; U(B) - корисність для індивіда при настанні події В.
Отже, для того, щоб достовірно оцінювати корисність, індивіду потрібно мати високі здібності для передбачення вірогідності настання тих чи інших подій. Однак, у ході лабораторних дослідів виявлено, що такі здібності у більшості людей є далекими від тих, які б уможливлювали раціональну поведінку [75, с. 59-66].
Як бачимо, випадки раціональної максимізації корисності індивідами є не типовими, як стверджують неокласики, а, скоріше, винятковими. Вони можливі лише за таких умов:
- наявність у індивідів високих когнітивних здібностей;
» следующая страница »
1 ... 29 30 31 32 33 3435 36 37 38 39 ... 241