Виходячи з поставленої мети, основні питання, на які потрібно одержати відповіді в процесі порівняльного аналізу, можна сформулювати так: На яких засадничих припущеннях (постулатах) ґрунтується теорія? Як ці постулати співвідносяться з сучасними уявленнями про фундаментальні принципи існування, розвитку і трансформації соціально-економічних систем? Наскільки придатна теорія для того, щоб бути використаною при розробці методологічних основ моделювання, прогнозування і регулювання економічних змін взагалі та інститу- ційних трансформацій в економіці України, зокрема? Методи та моделі яких теорій могли б стати корисними при розв’язанні тих чи інших конкретних проблем інституційної трансформації? Використання яких із них є малоефективним чи навіть шкідливим з огляду на специфічні соціально-економічні умови сучасної України?
Зважаючи на те, що наріжними каменями у теоретичному і методологічному фундаменті реформ, що здійснюються в українській та деяких інших перехідних економіках були і залишаються концепції неокласичної економічної теорії, охарактеризуємо їх засадничі припущення та фундаментальні висновки з точки зору адекватності завданням реформування та з огляду на сучасні тенденції світового економічного розвитку.
1. Неокласична економічна теорія
Неокласичний напрям економічної теорії започаткований творцями мар- жиналізму Л. Вальрасом, К. Менгером, У.С. Джевонсом, А. Маршалом та ін. У ньому одержали розвиток ідеї класиків політичної економії, що дістало відображення уже в самій назві. Сьогодні цей напрям займає провідне місце у основній течії економічної думки (mainstream) і майже повністю домінує у її мікроеко- номічній частині.
Неокласики є найпослідовнішими захисниками ринкової економіки і доктрини вільного підприємництва. Вони виступають проти істотного втручання держави у економічні процеси, відводячи їй лише роль інструменту антиінфляційної політики. За таких умов, на їх думку, ринковий механізм самостійно забезпечує збалансованість і рівновагу економічної системи.
Основні течії сучасної неокласики - монетаризм (М. Фрідмен), економічна теорія пропозиції (М. Фелдстайн, А. Лаффер), школа раціональних очікувань (Р. Лукас, Дж. Мут).
Особливої популярності неокласичні концепції набули у 70-80 роках ХХ ст., коли найбільш розвинуті західні країни проводили консервативну економічну політику. Відомо, що М. Фрідмен був економічним радником уряду М. Тетчер у Великобританії, а провідні представники економічної теорії пропозиції консультували адміністрацію Р. Рейгана у США.
Які ж основоположні припущення неокласичної теорії і як вони впливають на її висновки?
Відомо, що економічна дійсність формується під впливом великої кількості факторів. Від деяких з них при побудові теоретичних моделей економічних явищ і процесів доводиться абстрагуватися, щоб подолати складність, відмежуватись від несуттєвого і забезпечити більшу доступність для розуміння. За визначенням Ф. Хайєка “Абстракція є засобом наближення до складності реального світу, яку наш розум не здатний повністю осягнути. Вона є тим способом, завдяки якому людина пристосовується до незнання більшості фактів оточуючої її дійсності” [71, с. 93]. Отже, будь-яка теоретична модель є спрощеним відображенням реальності. Зазвичай, абстрагування і спрощення розпочинаються уже на етапі формування системи вихідних фундаментальних припущень (постулатів). Від обґрунтованості і коректності цієї процедури значною мірою залежить ступінь адекватності реальній дійсності і практичної цінності побудованих згодом моделей. Невелика відмінність у складі чи змісті постулатів, навіть за умов використання цілком логічних і несуперечливих методів може привести до різних, часом протилежних, висновків.
» следующая страница »
1 ... 25 26 27 28 29 3031 32 33 34 35 ... 241