Чому ж були допущені прорахунки у виборі теоретичних основ економічної трансформації? Економічна наука, яка дісталася Україні у спадок від Радянського Союзу, виявилася малопридатною для пояснення масштабних кризових процесів, що розгорнулися внаслідок краху старої системи господарювання. Застарілий і частково спотворений марксизм, що був її теоретичною і методологічною базою, суттєво обмежував можливості у розробці ефективних програм трансформації. Якщо врахувати, що ця трансформація задумувалася як перехід від соціалізму до цивілізованого капіталізму, то зрозумілим стає несумісність старих марксистських підходів і нових завдань.
Вакуум, що утворився у теоретичній економіці, не міг існувати довго. Він швидко заповнився тими концепціями, які були найбільш апологетичними щодо капіталізму і нібито найкраще відповідали вимогам поточної ситуації. Серед них чільне місце займав монетаризм. Пояснюючи вибір на користь монетаризму у пострадянських країнах, російський економіст Р. Євстигнєєв писав: “Думається, що підштовхнула до цього ще й та обставина, що монетаризм, як специфічне макроекономічне втілення теорії загальної рівноваги, при якій грошам відведено центральне місце, з успіхом використовувався у той період у США (рейганоміка) і Великобританії (тетчеризм). Нарешті, саме монетарна теорія лежала в основі стабілізаційних програм, які були реалізовані до того часу у ряді країн, що розвиваються при фінансовій підтримці МВФ. Позитивний в деяких країнах досвід здійснення цих програм, як і звернення країн ЦСЄ за допомогою до МВФ, також, безсумнівно, зіграли свою роль на початку трансформаційного періоду” [18, с. 652].
Великі надії на початковому етапі економічної трансформації покладалися на допомогу Міжнародного Валютного Фонду, інших світових фінансових організацій та західних експертів. Але ця допомога була поставлена у пряму залежність від виконання їх рекомендацій, що в більшості своїй ґрунтувалися на принципах так званого Вашингтонського консенсусу. Ці принципи були сформовані ще у 80-ті роки і призначалися для реформування економік країн Латинської Америки. Згодом вони без будь-якої адаптації стали нав’язуватися державам пострадянського простору, в т.ч. і Україні. Їх зміст цілком відповідав логіці неолібералізму та ринкового фундаменталізму. Він зводився до таких основних положень:
- мінімізація втручання держави у економічні процеси, позбавлення її не лише ролі господарюючого суб’єкта, але і багатьох функцій впливу на інсти- туційну структуру економіки;
- тотальна і форсована приватизація державної власності, встановлення пріоритетних умов для функціонування приватної власності;
- максимальне звільнення цін від регулювання;
- лібералізація зовнішніх економічних відносин, усунення бар’єрів на шляху міжнародного руху товарів і капіталів;
- зосередження уваги на макроекономічній стабілізації при послабленні впливу на мікроекономічні процеси; боротьба з інфляцією переважно монетарними методами, що допускають значне скорочення бюджетних витрат і купівельної спроможності населення;
- збільшення частки зовнішніх запозичень у інвестиціях.
Розвиток подій в Україні та інших пострадянських республіках, особливо після світової фінансової кризи 1997-1998 рр. дав підстави серйозно засумніватися у вірності принципів Вашингтонського консенсусу і мав би створити передумови для нового теоретичного вакууму. Але його ознак поки що не спостерігається. Це і не дивно, оскільки неокласичні підходи в руслі таіпБІхеат вже глибоко уко- рінилися у науковому загалі та серед реформаторів, стали домінуючими у системах вищої економічної освіти. Неокласична теорія, попри суттєві проблеми її узгодження з економічною дійсністю, є цілісною, детально розробленою, внутрішньо несуперечливою системою знань, якій надають перевагу у більшості університетів світу. Її викладання забезпечене великою кількістю різноманітних підручників, що дозволяє здійснювати навчальний процес на будь-яких рівнях складності і формалізації.
» следующая страница »
1 ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33 ... 241