Новий французький уряд Мендес Франса заявив, що піде у відставку, якщо до 20 липня не досягне припинення війни в Індокитаї.
18 червня Мендес Франс та його заступник Шовель вступили в контакт з Фам Ван Донгом, довівши до його відома, що якщо той відмовлятиметься від припинення війни, то до В’єтнаму прибудуть нові регулярні французькі війська. Виникли складності і з американською делегацією: Даллес, аби показати незадоволення політикою замирення, категорично відмовився прибути до Женеви особисто. І довелося вести додаткові переговори, щоб він прислав помічника — державного секретаря генерала Бедела Сміта. Цей американський делегат докладав неабияких зусиль для зриву переговорів про перемир’я і до продовження війни.
Радянська і китайська делегації, навпаки, намагались домогтися миру в Індокитаї. Перша висунула «п’ять пунктів», в яких пропонувалось укласти перемир’я і діяти після цього. Китайська делегація, крім конкретних пропозицій щодо припинення вогню, впливала на Фам Ван Донга, натхненого військовими успіхами В’єтміню, щоб схилити його до миру. На заключному етапі конференції голова китайської делегації Чжоу Еньлай вів двосторонні переговори з Мендес Франсом в Берні, формально, поза конференцією. (Представники інших країн також вдались до двосторонніх переговорів). Останні труднощі звелися до визначення складу нейтральної комісії, яка мала контролювати виконання рішень конференції, демаркаційної лінії, що відділяла ДРВ від Південного В’єтнаму, та терміну проведення загальнов’єтнамських виборів, які б об’єднали В’єтнам. В решті решт було узгоджено, що комісія складатиметься з представників Індії, Канади та Польщі під головуванням індійського представника; що демаркаційна лінія пройде через 17 паралель (Бедел Сміт наполягав на 18 паралелі), а вибори відбудуться в Лаосі та Камбоджі в 1955 р., а у В’єтнамі в 1956 р.
Нарешті 21 липня 1954р, представники збройних сил Франції та ДРВ підписали угоду про перемир’я, яка розповсюджувалась на В’єтнам, Лаос та Камбоджу. Заключна декларація Женевської конференції зобов’язувала її учасників поважати суверенітет, незалежність, єдність та територіальну цілісність індокитайських держав, не допускати втручання в їх внутрішні справи.
Представник США відмовився від підписання цього документу. Висловлював своє незадоволення цим документом і прем’єр-міністр Південного В’єтнаму Нго Дінь Дьєм. Це дало йому можливість за підтримки американців відмовитись від проведення виборів, передбачених Женевською конференцією.
Через кілька днів після завершення Женевської конференції Рада національної безпеки США під головуванням президента Д. Ейзен- хауера дійшла висновку, що Женевські рішення матимуть «катастрофічні наслідки для впливу США у Південно-Східній Азії».
Франція змушена була повністю відмовитись від володіння Індокитаєм і вивести звідти свої війська, що не могло не позначитись на посиленні національно-визвольних рухів в її північно-африканських колоніях.
Індонезійська проблема
Народ Індонезії, нідерландської колонії, прагнув до незалежності.
На час капітуляції Японії країну займали англійські війська, які мали роззброїти японців. Борці за незалежність Індонезії зіткнулись не лише з опором метрополії — Нідерландів, які нізащо не хотіли позбавитись Індонезії, але і з британськими окупантами, які збройним шляхом підтримували нідерландських колонізаторів
, і з американським тиском.
10 лютого 1946 р. нідерландський уряд, намагаючись збити хвилю національно-визвольного руху в Індонезії, імітував надання незалежності країні шляхом створення «Індонезійської співдружності». До такої мали увійти всі території, розташовані на островах Малаккського архіпелагу та в західній частині о-ва Нова Гвінея
» следующая страница »
1 ... 49 50 51 52 53 5455 56 57 58 59 ... 187