Міжнародні відносини 1945-1975 років

Женевська конференція 1954 р. з корейського та індокитайського питань

Воєнні події у двох азіатських країнах — Кореї та В’єтнамі оберну­лися негативним фактором для соцтабору. Воєнна авантюра в Кореї поставила під загрозу існування КНДР і призвела до необхідності для її захисту піти на втручання у війну збройних сил комуністичного Ки­таю, що загрожувало обернутись початком третьої світової війни. Вось­мирічна ж війна у В’єтнамі, під час якої обидві воюючі сторони отри­мували велику підтримку від держав-суперників — Франція від США, а ДРВ від КНР і СРСР, ставила під загрозу існування соціалістичної ДРВ. Отже, Радянський Союз був тепер зацікавлений у припиненні цих війн і міжнародному визнанні двох азіатських соціалістичних дер­жав — КНДР і ДРВ на умовах статус-кво.

Ось чому під час наради міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії та Франції, що відбувалась в Берліні 25 січня — 18 лю­того 1954 р.

, радянська сторона наполягала на скликанні в Женеві конференції для мирного врегулювання в Кореї та припинення війни у В’єтнамі. Західні держави, які з свого боку не бачили сприятливих перспектив у цих війнах, сприйняли радянську пропозицію і змушені були також погодитись на участь в конференції КНР.

Певний вплив на рішення Женевської конференції мала конфе­ренція прем’єр-міністрів п’яти азіатських держав — Індії, Пакистану, Бірми, Індонезії та Цейлону, яка відбувалась 28 квітня— 2 травня 1954р. в Коломбо (Цейлон)

 — майже одночасно з Женевською конференцією і рішуче вимагала припинення тривалої війни в Індокитаї та визнання незалежності держав Індокитаю. Той факт, що серед учасників кон­ференції в Коломбо були країни, на яких у Південно-Східній Азії на­магались спиратись США (Пакистан) та Великобританія (Індія, Бірма), не могло не впливати на позицію цих держав в Женеві.

Женевська конференція міністрів закордонних справ п’яти великих держав з корейського та індокитайського питань відбувалась 26 квітня— 21 липня 1954 р. і розпочалась з обговорення корейського питання. Йшлося про заходи з об’єднання Кореї. Питання зайшло в глухий кут через неможливість узгодити позиції КНДР та Корейської Республі­ки: якщо перша вимагала міждержавних рівноправних переговорів проміж двох корейських держав, то друга в особі Лі Син Мана ні за яких умов не бажала визнавати державний статус КНДР і наполягала на проведенні загальнокорейських вільних виборів під наглядом ООН.

Корея залишилась роз’єднаною на дві держави — Північну, соціа­лістичну КНДР та Південну, буржуазну Корейську Республіку. Кор­дон між ними, як і до війни, пролягав через 38 паралель. Отже, ко­рейська війна, розпочата соціалістичною Північно-корейською дер­жавою з метою швидкого захоплення Південної Кореї та перетворення усієї Кореї на соціалістичну, не виправдала сподівань її організаторів

і принесла корейському народу великі жертви та страждання.

Переговори з індокитайського питання, що розпочались 8 трав­ня, проходили досить тяжко. Слідом за виступом міністра закордон­них справ Франції Жоржа Бідо, який 10 травня виклав своє бачення замирення у В’єтнамі, виступив заступник прем’єр-міністра ДРВ Фам Ван Донг з своїм планом врегулювання в Індокитаї. План передбачав визнання Францією повної незалежності усіх трьох індокитайських країн — В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі, виведення з Індокитаю всіх французьких військ, проведення в трьох звільнених країнах загальних виборів і створення єдиних урядів, які визнаватимуть економічні та культурні інтереси Франції в Індокитаї та можуть увійти у Французь­кий союз на підставі добровільності.

Така позиція здавалась Бідо надто жорсткою, і він погодився на двосторонні закриті переговори з представниками ДРВ із узгодження цих умов. Проте вони були перервані внаслідок протесту США через свого посла у Парижі. Державний секретар США Даллес висловлював готовність США до спільних з Францією дій проти комуністичних сил в Індокитаї — тепер вже без участі Великобританії. Але французький уряд Ланьєля-Бідо доживав останні дні: 10 червня 1954 р. противник Ланьєля соціаліст Мендес Франс, виступаючи у Національних зборах, звинуватив уряд Ланьєля-Бідо у зриві діалогу з Фам Ван Донгом і на­маганнях спільно з американцями спровокувати у В’єтнамі загальну війну. І уряд Ланьєля впав.

 

« Содержание


 ...  53  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я