Женевська конференція 1954 р. з корейського та індокитайського питань
Воєнні події у двох азіатських країнах — Кореї та В’єтнамі обернулися негативним фактором для соцтабору. Воєнна авантюра в Кореї поставила під загрозу існування КНДР і призвела до необхідності для її захисту піти на втручання у війну збройних сил комуністичного Китаю, що загрожувало обернутись початком третьої світової війни. Восьмирічна ж війна у В’єтнамі, під час якої обидві воюючі сторони отримували велику підтримку від держав-суперників — Франція від США, а ДРВ від КНР і СРСР, ставила під загрозу існування соціалістичної ДРВ. Отже, Радянський Союз був тепер зацікавлений у припиненні цих війн і міжнародному визнанні двох азіатських соціалістичних держав — КНДР і ДРВ на умовах статус-кво.
Ось чому під час наради міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії та Франції, що відбувалась в Берліні 25 січня — 18 лютого 1954 р.
, радянська сторона наполягала на скликанні в Женеві конференції для мирного врегулювання в Кореї та припинення війни у В’єтнамі. Західні держави, які з свого боку не бачили сприятливих перспектив у цих війнах, сприйняли радянську пропозицію і змушені були також погодитись на участь в конференції КНР.
Певний вплив на рішення Женевської конференції мала конференція прем’єр-міністрів п’яти азіатських держав — Індії, Пакистану, Бірми, Індонезії та Цейлону, яка відбувалась 28 квітня— 2 травня 1954р. в Коломбо (Цейлон)
— майже одночасно з Женевською конференцією і рішуче вимагала припинення тривалої війни в Індокитаї та визнання незалежності держав Індокитаю. Той факт, що серед учасників конференції в Коломбо були країни, на яких у Південно-Східній Азії намагались спиратись США (Пакистан) та Великобританія (Індія, Бірма), не могло не впливати на позицію цих держав в Женеві.
Женевська конференція міністрів закордонних справ п’яти великих держав з корейського та індокитайського питань відбувалась 26 квітня— 21 липня 1954 р. і розпочалась з обговорення корейського питання. Йшлося про заходи з об’єднання Кореї. Питання зайшло в глухий кут через неможливість узгодити позиції КНДР та Корейської Республіки: якщо перша вимагала міждержавних рівноправних переговорів проміж двох корейських держав, то друга в особі Лі Син Мана ні за яких умов не бажала визнавати державний статус КНДР і наполягала на проведенні загальнокорейських вільних виборів під наглядом ООН.
Корея залишилась роз’єднаною на дві держави — Північну, соціалістичну КНДР та Південну, буржуазну Корейську Республіку. Кордон між ними, як і до війни, пролягав через 38 паралель. Отже, корейська війна, розпочата соціалістичною Північно-корейською державою з метою швидкого захоплення Південної Кореї та перетворення усієї Кореї на соціалістичну, не виправдала сподівань її організаторів
і принесла корейському народу великі жертви та страждання.
Переговори з індокитайського питання, що розпочались 8 травня, проходили досить тяжко. Слідом за виступом міністра закордонних справ Франції Жоржа Бідо, який 10 травня виклав своє бачення замирення у В’єтнамі, виступив заступник прем’єр-міністра ДРВ Фам Ван Донг з своїм планом врегулювання в Індокитаї. План передбачав визнання Францією повної незалежності усіх трьох індокитайських країн — В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі, виведення з Індокитаю всіх французьких військ, проведення в трьох звільнених країнах загальних виборів і створення єдиних урядів, які визнаватимуть економічні та культурні інтереси Франції в Індокитаї та можуть увійти у Французький союз на підставі добровільності.
Така позиція здавалась Бідо надто жорсткою, і він погодився на двосторонні закриті переговори з представниками ДРВ із узгодження цих умов. Проте вони були перервані внаслідок протесту США через свого посла у Парижі. Державний секретар США Даллес висловлював готовність США до спільних з Францією дій проти комуністичних сил в Індокитаї — тепер вже без участі Великобританії. Але французький уряд Ланьєля-Бідо доживав останні дні: 10 червня 1954 р. противник Ланьєля соціаліст Мендес Франс, виступаючи у Національних зборах, звинуватив уряд Ланьєля-Бідо у зриві діалогу з Фам Ван Донгом і намаганнях спільно з американцями спровокувати у В’єтнамі загальну війну. І уряд Ланьєля впав.
» следующая страница »
1 ... 48 49 50 51 52 5354 55 56 57 58 ... 187