Міжнародні відносини 1945-1975 років

Навесні 1952 р. командуючого Ріджвея змінив американський ге­нерал Кларк, прибічник активних дій з метою «звільнити Корею». Дуже ратував за «звільнення Кореї» посол США «в Китаї» (на Тайвані) Ро­берт Мерфі. Військові ж дії в Кореї продовжувались, хоч втратили пер­винну гостроту і точились в основному в районі 38 паралелі.

Так минув рік 1952, розпочався 1953. В США в Білий дім прийшов новий президент Дуайт Ейзенхауер. В СРСР 5 березня 1953 р. помер Сталін. А сторони — представник ООН (американець) і представник КР, з одного боку, та представник КНДР і представник «китайських добровольців», з другого, домовитись ніяк не могли. Останнім момен­том, який затягував справу, було питання про обмін військовополоне­ними. Американці не хотіли передавати корейців з півночі, які не ба­жали повертатись у «соціалістичний рай». Представник КНДР напо­лягав: віддавати всіх. Кінець-кінцем погодились обмінювати «всіх-на-всіх». Але Лі Син Ман дав «втекти» 27 тисячам північноко- рейським полоненим — до КНДР вони не повернулись. Нарешті, 27 липня 1953р. перемир’я у Панминчжоні було підписано на умовах те­риторіального статус-кво — 38 паралель. Війна, яка тривала понад три роки, припинилась.

Вона дорого коштувала всім учасникам, особливо постраждав на­род Кореї — крім величезних руйнувань чотири мільйони корейців було вбито, поранено і пропали безвісти. КНР втратила один мільйон військовослужбовців. Американці втратили 54 тис. убитими, 100 тис. пораненими, всі їх полонені льотчики загинули в радянських таборах.

Перша «хвиля» деколонізації

Перемога демократичних сил над фашистсько-мілітаристським блоком у другій світовій війні дав поштовх до початку процесу деколо-

96

нізації у світі. Цьому сприяли такі фактори, як втрата переможеними державами — Італією, Японією своїх колоній; значне ослаблення в війні великих колоніальних імперій - Великобританії та Франції та менших — Голландії і Бельгії; розвиток в період війни руху Опору фашистсько- мілітаристським загарбникам, який викликав сподівання на визволен­ня після війни з-під колоніального гніту і переріс у національно-виз­вольну боротьбу; зростання під час війни економічного, особливо про­мислового розвитку колоніальних країн тощо.

Одними з перших колоніальних країн, де розпочався національ­но-визвольний рух, були країни, окуповані під час війни японськими загарбниками. Адже ті, захоплюючи колоніальні країни, з метою по­легшити встановлення там свого панування, оголошували себе «бор­цями проти європейських колонізаторів». Подекуди їм вдавалось от­римувати підтримку місцевої національної влади, яка йшла на співро­бітництво з окупантами. Обман швидко виявлявся, народ чинив опір окупантам. І коли після війни повертались «справжні володарі», то вони зустрічали народний Опір — народ прагнув незалежності.

При цьому боротьбу за незалежність очолювали як праві, так і ліві сили, і національно-визвольна боротьба часто-густо переростала у жор­стоке суперництво між капіталістичними і комуністичними силами.

Індокитайсько-в’єтнамська проблема

У французькій колонії Індокитай, що складалась з країн В’єтнам, Лаос та Камбоджа, особливо активно у боротьбі проти японських оку­пантів діяв народ В’єтнаму. 16 серпня 1945 р. Всев’єтнамський кон­грес народних представників закликав народ до всенародного повстан­ня. Імператор Бао Дай, який співробітничав з японськими окупанта­ми, зрікся престолу. 28 серпня 1945 р. був створений Тимчасовий уряд В’єтнаму на чолі з Хо Ші Міном, який 2 вересня 1945р. проголосив неза­лежну Демократичну Республіку В ‘єтнам (ДРВ).

Сполучені Штати, які налаштовувались на встановлення свого впливу в Китаї, схильні були підтримувати ДРВ, створивши таким чи­ном суцільну проамериканську зону впливу майже вздовж всієї Східної Азії.

Скоро на півдні В’єтнаму для роззброєння японців висадились англійські війська, яких невдовзі змінили французькі. Франції вдало­ся укласти угоди з Камбоджею (7 січня 1946 р.) та Лаосом (27 серпня 1946 р.), за яким їм надавалась автономія у складі Французького сою­зу. 6 березня 1946 р. була також укладена угода з урядом Хо Ші Міна, за якою Франція визнавала незалежність ДРВ в межах Французького союзу.

 

« Содержание


 ...  51  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я