Ось що пише з цього приводу Ж.-Б. Дюрозель: «Престиж Сполучених Штатів зазнав болючого удару. Стала очевидною широка народна підтримка Кастро. Латиноамериканські держави, які завжди вороже сприймали втручання США у їхні справи, цю операцію гостро засудили»
.
Світ на межі війни
Хитромудрі комбінації американських політиків відносно непокірного Кастро «з цікавістю» спостерігала радянська сторона. Чекали, коли ж американці доведуть кубинського керівника до потрібної радянській стороні кондиції. Після відвертого збройного нападу на Кубу, який вдалося відбити, Кастро розумів, що другий напад, якщо він відбудеться за прямої участі США, одній Кубі подолати буде не під силу. Отже, шлях Куби тепер лежав на Схід, до великої соціалістичної наддержави. Лише там можна було шукати порятунку.
1 травня 1961 р. Кастро оголосив про очікуване прийняття Кубою соціалістичної конституції. 26 липня того ж року на Кубі була створена досить численна компартія
, яку очолив Кастро, оголосивший про своє визнання марксизму. Отже, Куба, загнана Сполученими Штатами в глухий кут, «червоніла» стрімкими темпами.
Радянське керівництво, яке давно бачило в Кубі єдину можливість усунути «велику несправедливість» — коли США мають свої військові бази біля кордонів СРСР, а СРСР не має таких поблизу США — не могли самі пропонувати Кубі свою допомогу у захисті від великого сусіда і терпляче чекали, коли Куба звернеться до СРСР по таку допомогу. І нарешті дочекалися. В червні 1962 р. Рауль Кастро і Че Гевара прибули до Москви. Вони просили, щоб СРСР «ужив заходів, завдяки яким Куба стала б неприступною для американської агресії»
.
В Кремлі кубинські посланці були прийняті як друзі. Радянська сторона готова була надати дружній Кубі широку військову допомогу не лише оборонного характеру — для відбиття нападу (ракета типу «земля — повітря»), але й наступального плану, для нанесення удару- відповіді (ракети типу «земля—земля»), щоб агресору неповадно було скривджувати Кубу. Звичайно, для цього доведеться не лише завести на Кубу відповідну зброю та обладнання, побудувати там аеродроми та шахти для ракет, але й розмістити на Кубі відповідний радянський воєнний контингент. Кубинські посланці були на це згодні — вони хотіли зробити Кубу неприступною для США. В Москві був парафований секретний договір про розміщення на Кубі радянської військової бази.
Виникло питання: як це зробити? Було два шляхи — офіційний, укласти між двома суверенними державами СРСР і Кубою угоду про розміщення на території Куби певного радянського військового контингенту (так оформлялось перебування американських збройних сил на території Туреччини та інших держав, коли вони не були ще членами НАТО). І неофіційний шлях — таємне перебазування на Кубу радянської військової техніки та військового контингенту. А коли усе це буде зроблено, то що США зможуть зробити? Змушені будуть сприйняти це де-факто.
Після того, як перебазування радянської військової техніки було американцями виявлено і вибухнула Карибська криза, чимало радянських високопоставлених дипломатів, зокрема радянський посол в США А.Ф. Добринін, звинувачували радянське керівництво в тому, що воно відмовилось від офіційного, легітимного способу і обрало нелегальний спосіб. Справді, з точки зору міжнародного права перший спосіб був законним, другий, обраний радянською стороною, — незаконним.
Але радянські керівники в цьому надзвичайно важливому і бажаному для СРСР випадку виходили з того, що американці згадують про міжнародне право і легітимізм тоді, коли їм це вигідно. І цілком забувають про ці інституції, коли їм невигідно. І в даному випадку США нізащо не допустять перебазування радянської ракетно-ядерної техніки на Кубу, знайдуть будь-який привід не допустити цього. Тому вирішили діяти таємно, так, щоб США не здогадались про таке перебазування. А коли це станеться, США змушені будуть сприйняти де-факто цей факт.
» следующая страница »
1 ... 99 100 101 102 103 104105 106 107 108 109 ... 187