А це була людина розумна і критична, яка хоч і піддавалась впливу певних кіл, відмовилась від зовнішньополітичної доктрини «масованої відплати» на користь доктрини «гнучкогореагування» (або «дозованого використання сили»). Сутність її зводилась до використання сили в такому місці і в такій кількості, щоб забезпечувати інтереси США і «вільного світу», мінімально піддаючи Америку небезпеці глобальної війни. Малось на увазі приділяти особливу увагу засобам дипломатичного впливу для вирішення конфронтаційних питань. Новий державний секретар Дін Раск відкинув даллесовський принцип «балансування на межі війни» і в нових стратегічних умовах, коли Америка втратили колишню «недосяжність» і «недоторканість», став на позицію нормального переговорного процесу. Виходячи з уявлення про відносну рівновагу сил між Заходом і Сходом, нове американське керівництво схилялось до підтримки існуючої рівноваги.
Радянське керівництво вважало ці зміни обнадійливими і плекало надію на можливість вирішити у бажаному напрямку на двосторонній
радянсько-американській зустрічі на найвищому рівні найбільш гострі міжнародні питання. Може ті, що не вдалося обговорити в Парижі в травні 1960 р. — німецьку проблему, зокрема західноберлінське питання, питання про припинення гонки озброєнь і т. ін.
Зустріч Хрущова з Кеннеді відбулась, 3—4 червня 1961 р. у Відні і викликала у радянської сторони повне розчарування. Тоді між США і Кубою, яку США вже штовхнули у бік Сходу, виникала помітна конфронтація і будь-які поступки Радянському Союзу, як вважав щойно зайнявший місце в Білому домі Кеннеді, могли бути розцінені в Америці як його слабкість. Отже, позиція Кеннеді виявилась більш непримиренною, ніж була у Ейзенхауера. В усякому разі, так її сприйняв Хрущов. Домовитись у Відні сторони ні про що не змогли.
Четверта Берлінська криза
А вирішувати Берлінське питання було необхідно, особливо для НДР, — через Західний Берлін з НДР на Захід втікали німці. Лише за липень 1961 р. втекло близько 30 тисяч осіб. Це погано відзначалось на економічному стані НДР. Нарешті, якщо б так тривало і надалі, то колись в НДР могли лишитись лише «союзні» радянські війська у кількості пів мільйона.
Питання було вирішено «революційно»: в ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. почали будувати вздовж всього периметру між Східним та Західним Берліном Берлінський мур — стіну заввишки п’ять метрів з колючим дротом зверху, по якому пускався струм високої напруги. Тепер потрапити з Східного до Західного Берліну було майже неможливо — людина гинула чи на дроті, чи від кулі вартового. За час існування муру при спробі його подолати загинуло близько 200 осіб. Дюрозель пише: «Можна вважати, що берлінську кризу було подолано в серпні 1961 р.»1. Для блоку Схід це було справді так.
У ФРН мур викликав щось подібне шоку. Аденауер скаженів. Він був впевнений, що Захід має втрутитись. Але в США були іншої думки. Президент Кеннеді заявив, що будівництво муру не підпадає під американське розуміння агресії й тому США не застосують проти цього військові санкції. Держсекретар Дін Раск назвав будівництво муру «подією всередині радянської сфери впливу». Отже, результати такого
вирішення Берлінської кризи похитнули західнонімецькі пріоритети.
Пізніше, коли Радянський Союз розпався, події другої світової війни почали забуватися, а президент США Дж. Буш (молодший) дійшов до того, що об’єднав в одно ціле Мюнхен і Ялту, берлінський мур назвали «муром ганьби», «найпереконливішим свідченням фіаско комуністичної системи».
» следующая страница »
1 ... 96 97 98 99 100 101102 103 104 105 106 ... 187