Структура вищої освіти була в основному пристосована до обслуговування централізованої командної системи: на 1990 рік 47-50% випускників вузів були інженери, а в США їх було 7-8%. Тому більша частина наших сьогоднішніх підприємців мають технічну базову освіту; у них, як правило, значно менші знання сучасного менеджменту, маркетингу, теорії фінансів і господарчого права. Цей недолік частково ліквідується завдяки чисельним курсам, закордонним стажуванням, повсякденній практиці.
Що стосується відношень наших підприємців зі своїми співробітниками, то тут продовжуються деякі традиції радянського періоду. Наш підприємець, як правило, є авторитарним в системі управління, він поєднує політику сильної руки з соціальною різновидністю патерналізму по відношенню до "любимчиків".
Загальна комерціалізація державних підприємств, нестабільність умов господарювання, руйнування традиційних економічних зв'язків, структурна перебудова, інфляція, різке скорочення фінансової допомоги держави вимагають від менеджерів прийняття нових рішень, перебудови організаційно-управлінських відносин, активного використання професійних знань. До того ж, слабкість державного контролю дає їм свободу діяльності, яку можна порівняти із свободою власників приватних фірм.
1.3. Оцінка адекватності організаційно-правових структур та методів управління ринковим умовам
Як було відмічено раніше, радянський варіант адміністративно- командної економіки не забезпечив необхідного рівня конкурентоспроможності в порівнянні з ринковою економікою розвинутих країн. Це було пов'язано з:
1) збільшенням розмірів підприємств та зменшенням їх чисельності. Це, з одного боку, створювало умови для монополізму, а з іншого, зменшувало кількість управляючих - перших осіб в організаціях відповідаючих за їх ефективне функціонування. В сільському господарстві СРСР їх було 55 тис. (в США - 2 млн.), в промисловості - 45-47 тис. (в США більше в 42,5 разів). Це означає, що потреба в управлінських знаннях в СРСР була в 35-40 разів меншою, ніж в Північній Америці, Європі та Японії. Велика влада, пов'язана з функціонуванням великих підприємств в умовах адміністративно-командної економіки, створювала умови для широкого використання авторитарних методів керівництва. На невеликих підприємствах, природньо, на перший план виходить співробітництво з підлеглими. Малі підприємства мають інші характерні особливості. Так, малі підприємства - це такі, на яких сам власник, незалежно від юридичного статусу фірми, несе персональну відповідальність за фінансовий, технічний, соціальний і комерційний розвиток. Управління малими підприємствами потребує специфічних знань. До найбільш вразливих місць малих підприємств відносяться:
- чітка персоналізація управління. Централізація в руках керівника - власника фінансових, економічних, соціальних та інших повноважень, свідчить не тільки про можливість оперативного прийняття рішень (що є козирем МП), але і про значну залежність розвитку підприємства від особистих характеристик і можливостей керівника;
- недостатньо уваги приділяється перспективам розвитку підприємства. Малі підприємства, звичайно, погано проінформовані про зовнішні умови своєї діяльності (зовнішні ринки, системи допомоги, науково-технічні досягнення тощо). Нерідко вони відчувають дефіцит інформації і по внутрішніх проблемах;
- дефіцит фінансових ресурсів, як власних, так і позичкових;
- проблеми старту та виживання. Зарубіжний досвід свідчить про те, що біля половини малих підприємств - молоді, в середньому їм не більше 5 років, а стартовий період, як відомо, пов'язаний з великими труднощами;
- значна залежність від зовнішнього середовища - банків, державної адміністрації, великих підприємств, наукових лабораторій.
» следующая страница »
1 ... 13 14 15 16 17 1819 20 21 22 23 ... 256