Чим більш ефективна організація, тим вище її продуктивність.
Наприклад, відділ маркетингу, що збільшує обсяг реалізації товару і підвищує прибуток, не затрачаючи при цьому додаткових засобів, підвищує тим самим свою продуктивність, або бригада, яка збільшує випуск продукції за годину роботи і при цьому робить це без дефектів [145, с. 48 — 52].
Досягнення цих показників організацією є результатом складної управлінської і виробничої діяльності людей.
1.3. Системна методологія в менеджменті
Системний підхід розглядає організацію як складний комплекс взаємозалежних і взаємодіючих перемінних. Члени організації є змінними величинами у системі.
Сутність “системного підходу” полягає у дослідженні найбільш загальних форм організації, що припускає насамперед вивчення системи як цілого, взаємодії між частинами, дослідження процесів, що зв’язують частини системи з її цілями. Основними частинами організаційних систем виявляються індивідууми, формальні структури, неформальні фактори, групи, групові відносини, типи статусів і ролей у групах. Зв’язок між частинами системи здійснюється за допомогою складних комплексів взаємодій, які викликають зміну поведінки людей в організації. Основні частини системи зв’язані певними організаційними формами, до яких у першу чергу відносяться формальні і неформальні структури, канали комунікації і процеси прийняття рішень. На цій основі досягається подолання відцентрових тенденцій з боку окремих частин системи і напрямок усіх її складових частин до кінцевих цілей організації.
“Системний підхід”, “системний аналіз” — ці словосполучення є зараз чи не найбільш розповсюдженими в літературі по управлінню. Але, оскільки нерідко кожен дослідник вкладає в ці терміни особливий зміст, навряд чи можна говорити про наявність однозначної чи загальноприйнятої дефініції системного підходу. Крім того, назва “системний аналіз”, ставши дуже модною, перетворилася в ярлик, що навішується на будь-які успішно проведені управлінські операції, іноді навіть для того, щоб додати їм науково обґрунтований вигляд і замаскувати цілковиту методологічну неспроможність тих чи інших соціологічних концепцій. Проте варто враховувати, що системний підхід поступово перетворився в чільну методологію багатьох менеджерів.
Системний підхід виник, з одного боку, у результаті узагальнення досвіду фахівців з дослідження операцій, а з іншого боку — внаслідок розвитку загальної теорії систем, теорії автоматичного регулювання і управління, а також кібернетики, що дали методологічний апарат для зв’язку в єдине ціле різнорідних управлінських завдань. Як підкреслюється в численних американських виданнях з питань організації і управління, системний підхід здобуває усе більш важливе значення при обґрунтуванні управлінських рішень в багатьох галузях, у тому числі у військовій, промисловій, комерційній, фінансовій тощо. Стає загальновизнаним, що системна методологія являє собою найбільш упорядковану надійну основу для управління складними сферами взаємозалежної діяльності, дозволяючи розкривати й аналізувати складові системи компоненти і послідовно сполучити їх один з одним. При системному підході до дослідження організаційних систем виходять з того, що будь-яка організація є система, кожен з елементів якої має свої визначені й обмежені цілі. Відповідно до цього задача управління зводиться до інтеграції системоутворюючих елементів, що може бути досягнута за умови, що кожен керівник у вирішенні питань, що відносяться до його компетенції, буде підходити до них з позицій системного аналізу і синтезу.
Сутність системного підходу багато авторів, що пропагують його корисність і необхідність, зводять до наступного:
1) формулювання цілей і з’ясування їхньої ієрархії до початку будь-якої діяльності, яка зв’язана з управлінням, особливо з прийняттям рішень;
» следующая страница »
1 ... 15 16 17 18 19 2021 22 23 24 25 ... 445