Сучасна марксистська теорія - це досконаліша теорія в якій враховані окремі недоліки теорії Маркса, що не витримали перевірки часом, а частина інших з них трактується з урахуванням надбань послідовників його вчення, а також: критичного переосмислення позитивних сторін західної економічної думки на основі збагачення діалектичного методу дослідження та практики розвинутих країн світу.
Органічно пов'язаним з цими проблемами є питання розвитку таких форм капіталу, як монополістичний, державний, фінансовий державно- монополістичний, транснаціональний, інтегрований. На відміну від ленінської теорії, де деякі з наведених форм капіталу розглядалися здебільшого в негативному контексті (які посилюють експлуатацію тощо), в сучасній марксистській політекономії виділяють і позитивні сторони розвитку цих форм, які певною мірою пристосовуються до потреб сучасних продуктивних сил.
Крім того, слід з'ясувати закони розвитку економічної власності в цілому та капіталістичної власності зокрема, а також відповідно - капіталу та окремих його форм, а отже окремих типів і форм капіталістичної економічної власності.
Творчий напрям розвитку сучасної марксистської політичної економії (на відміну від ортодоксального) намагається висвітлити кожний закон і категорію політичної економії (вартість, ціна, гроші тощо) обгрунтовані свого часу К. Марксом, Ф. Енгельсом та В Леніним, як такі, що постійно збагачуються новим змістом на кожному з етапів еволюції капіталізму відповідно до вимог принципу історизму. Водночас у науковий обіг вводяться нові економічні категорії (внаслідок чого розширюється категоріальний апарат науки), обґрунтовуються нові економічні закони. При цьому ретельно вивчають досягнення інших напрямів і шкіл економічної теорії, творчо запозичують їх надбання.
Методологічною базою такого відходу є збагачення діалектичного методу політекономічного дослідження новими елементами, використання окремих раціональних сторін пізнання реалій дійсності західними вченими (зокрема, побудови різноманітних моделей). До таких нових елементів діалектичного методу відносяться синергічний підхід, збагачення найважливіших категорій діалектики (зміст і форма, причина і наслідок та ін.) компонентами нового змісту, а також основних законів діалектики. Такому збагаченню сприяють також сучасні праці філософів, соціологів та інших працівників гуманітарної науки, які дотримуються марксистської методології досліджень.
Важливу роль марксистська політекономія приділяє дослідженню сутності сучасної держави, зокрема державному регулюванню економіки, їх поєднанню з наддержавними та ринковими важелями, системниому аналізу різних форм економічної політики у поєднанні з правовими та адміністративними важелями регулювання економіки.
Важливим напрямом економічних досліджень є комплексне вивчення найважливіших глобальних проблем людства, чітка характеристика останніх з точки зору речового змісту і суспільної форми.
Стрижнем цих та інших проблем політекономії є потреби та інтереси людини, насамперед найманих працівників. Їх доповнюють питання позитивної ролі підприємців та менеджерів різних ланок та ін.
Вище вже зазначалось, що в сучасній, економічній теорії найбільшою мірою піддається критиці марксистське вчення про додаткову вартість, а отже теорія експлуатації. Так, російський економіст Ю. Кочеврін стверджує, що "П. Самуельсон аргументував положення про симетрію між працею і капіталом в умовах економічної свободи і наявності конкуренції як на стороні праці, так і на стороні капіталу.
В цій ситуації... праця здатна такою ж мірою бути наймачем капіталу, як і капітал - наймачем праці"
.
Хибністю таких тверджень, є:
по-перше, ототожнення капіталу із засобами виробництва, яке бере свій початок з теорії А. Сміта. Якщо дотримуватись наукового погляду на цю проблему, то капітал взагалі не можна наймати, оскільки провідною стороною цієї категорії є соціальна форма (виробничі відносини між найманими працівниками і капіталістами), а засоби виробництва є лише знаряддям експлуатації. Якщо ототожнювати засоби виробництва із капіталом, то такий капітал є навіть у найбідніших селян (лопата, граблі). Тому цілком слушно Й. Шумпетер називав засоби виробництва не капіталом, а майном.
» следующая страница »
1 ... 94 95 96 97 98 99100 101 102 103 104 ... 279