Мінову концепцію підтримували і розвивали представники меркантилістської і маржиналістської шкіл. Їх ідеї найповніше представлені в неокласичному напрямі, зокрема в таких течіях, як монетаризм, економіка пропозиції. Представники кейнсіанського напряму, хоч і визнають сферу обміну вирішальною, але намагаються через неї вплинути на безпосереднє виробництво. Так, Дж. Кейнс пропонував шляхом зміни ставки відсотка, податків та через інші важелі регулювати сукупний попит, масове безробіття, хронічне недовантаження виробничих потужностей тощо, визнавав неспроможність ринку здійснювати саморегулювання капіталістичної економіки. Посткейнсіанські економісти (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) в своїх працях використовують окремі елементи теорії вартості Рікардо, виступають за обмеження ринкової конкуренції, за збільшення доходів найманих працівників відповідно з ростом продуктивності праці та ін. їх методологічна позиція щодо проблем суспільного відтворення більш виважена.
Найпослідовнішу позицію в дослідженні сучасної економічної системи займають представники інституціонально-соціального напряму. Так, Дж. Гелбрейт обґрунтовано критикує теорію ринкової рівноваги, разом з американським соціологом Д. Беллом вважає головною рушійною силою суспільного прогресу впровадження наукових і технічних досягнень у виробництво. Дж. Гелбрейт та лівокейнсіанські теоретики обстоюють необхідність національного планування і навіть націоналізацію деяких воєнних концернів.
Мінова концепція почала поширюватись серед окремих російських, українських економістів у другій половині 80-х років. Цей принцип сповідують (свідомо чи несвідомо) всі ті економісти, які вважають, що країни СНД та Східної Європи повинні переходити до ринкової економіки (тобто економіки, де переважають ринкові важелі управління народним господарством), а також ті, які сучасну економіку розвинутих країн називають ринковою. Такої економіки нема в жодній із розвинутих країн, але теза про її існування є однією із догм західної економічної думки, яка без критичного переосмислення запозичили багато вітчизняних науковців, політиків.
Сучасні прихильники мінової концепції вважають, що домінування цього принципу забезпечило розвиток антизатратного характеру економіки розвинутих країн, виробництво товарів високої якості, а його невикористання в колишньому СРСР - формувало економіку затратного типу. Ці ідеї сповідував відомий російський економіст Я. Певзнер. Проте ця точка зору є насправді оманливою. Формування і розвиток високоефективної економіки у передових країнах зумовлені цілим комплексом економічних, соціальних, правових, психологічних факторів, у тому числі впливом сфери обміну (умовами конкурентної боротьби товаровиробників у цій сфері за споживача, особливостями формування платоспроможного попиту, потребами споживачів тощо) на безпосереднє виробництво. Однак виробництво має іманентні закони розвитку, внутрішні суперечності, розвиток яких вимагає виробництва товарів високої якості, зокрема, закон заміни ручної праці машинною, закон усуспільнення виробництва і праці та ін., суперечності між окремими елементами продуктивних сил, які (разом із законами) передбачають тісний діалектичний взаємозв'язок між розвитком засобів і предметів праці, робочої сили та ін. Впровадження нової техніки вимагає вищої якості використовуваної сировини, підвищення кваліфікації робочої сили, застосування більш досконаліших форм і методів організації виробництва і праці тощо. У свою чергу, впровадження нової техніки зумовлюють різноманітні фактори: змагання між працівниками, конструкторами, боротьба найманих працівників за ріст заробітної плати та інше, які безпосередньо не пов'язані із сферою обміну.
Гносеологічною основою мінової концепції є абсолютизація ролі і значення обміну (грошового і товарного) в системі суспільного відтворення, надання переваги зовнішній формі порівняно із змістом економічних явищ і процесів, інерційність меркантилістських поглядів, фетишизація товарно-грошових відносин та ін.
» следующая страница »
1 ... 41 42 43 44 45 4647 48 49 50 51 ... 279