Один із найважливіших елементів монетаризму - кількісна теорія грошей, у якій найважливішою є функція грошей як засобу обігу. Її зв'язок із законом ринків Ж.-Б. Сея виявлявся у передбаченні, що грошові доходи всіх учасників господарського обороту повністю витрачаються на придбання товарів що унеможливлює тривале нагромадження грошових залишків, а будь-який приріст грошової маси нібито означає пряме збільшення платоспроможного попиту на товари. Якщо певна частина грошових доходів спрямовується на заощадження, то ці заощадження, на
думку прихильників монетаризму, витрачаються на придбання "капітальних благ "(інвестиційні витрати на купівлю машин, устаткування, цінних паперів та ін.). Логічним висновком із цих тверджень було таке положення: збільшення грошової маси не впливає на реальні елементи процесу відтворення (в т. ч. на процес капіталовкладень), а спричиняє лише загальне зростання цін. Економічні кризи з такої точки зору є не закономірним, а випадковим явищем.
Доповнюючи кількісну теорію грошей, Фрідмен та інші монетариста доводили, що держава повинна регулювати не попит на гроші, а їх пропозицію (це ставки відсотка), зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення "середнього" абсолютного рівня цін, коливання товарних цін (згідно з класичною теорією), а й призводить до зміни обсягів виготовленої продукції. Це відбувається за рахунок зміни структури "портфеля активів", до якого відносять гроші, облігації, капітальні блага (машини, устаткування, споруди, матеріали), товари тривалого користування та ін. При цьому з певними застереженнями використовуються ідеї Кейнса про те, що за наявності у господарстві невикористаних виробничих потужностей і вільної робочої сили збільшення грошової маси сприяє їх залученню до процесу виробництва і зростанню реальних обсягів продукції. І навпаки, за відсутності вільних виробничих потужностей і робочої сили (або за наближення до максимальної величини їх використання) приріст грошової маси призводить до стійкого перевищення попитом пропозиції і зростання цін. Чим ближче економіка до стану повного використання ресурсів, тим більше приріст грошової маси стимулює зростання цін, в не національного доходу. Такий підхід значною мірою збігається з кейнсіанською теорією (справжня інфляція починається, за Кейнсом, із досягненням повної зайнятості).
Новим аспектом є теза концепції монетаризму про роль інфляційних очікувань - за інфляції очікування зростання цін сприяє ще більшому їх зростанню, а не збільшенню реального доходу. У концепції монетаризму ключовим елементом є теза про високу стабільність попиту на гроші, зокрема на "касові залишки "(готівка плюс чекові депозити). Фрідмен називав її високостабільною функцією на касові залишки і протиставляв функції споживання Кейнса. Однак висока стабільність попиту на гроші не означає постійної швидкості обороту грошей, як це стверджували представники класичної кількісної теорії грошей. Ця швидкість може різко коливатися в період високих темпів інфляції. З метою доведення тези про високу стабільність попиту на гроші Фрідмен запровадив у
науковий обіг поняття "постійний дохід", яке є для споживачів орієнтиром у їхній поведінці (в теорії Кейнса таку роль виконує сукупний поточний дохід). На відміну від кількісної теорії грошей, Фрідмен розглядає взаємозв'язок не грошей і цін, а грошей і доходів. Поняття "постійний (перманентний) дохід" означає, що значна частина споживання визначається не збільшенням або зменшенням рівня доходу, а стабільним для різних груп споживачів доходом, що більша частина поточного споживання не залежить від поточного доходу. На рівень постійного доходу впливають норма відсотка, ступінь надання переваги поточному споживанню перед майбутнім та ін. Зіставляючи динаміку постійних доходів і грошової маси, Фрідмен дійшов висновку про швидке зростання "касових залишків "порівняно з доходом у тривалому періоді часу (згідно зі статистичними розрахунками, зростання доходів на 1 пункт супроводжується збільшенням потреби у грошах на 1,8 одиниці).
» следующая страница »
1 ... 46 47 48 49 50 5152 53 54 55 56 ... 279