Ще один важливий постулат цієї концепції - твердження, що вартість (цінність) не є властивістю, яка існує сама по собі, незалежно від людини, що вона є "судженням людини економічної про важливість благ, які вона має у своєму розпорядженні, для підтримки свого життя і добробуту а отже, вартість не існує поза свідомістю людини (іншими словами, вартість - ставлення окремої людини до предмета споживання). Гранична корисність визначає, таким чином, ціни на предмети споживання, а завдяки цьому опосередковано - і ціни виробничих факторів (землі, праці й капіталу).
Розглядаючи вартість цих виробничих факторів, представники маржиналізму сформулювали обернену залежність між вартістю (цінністю) і витратами. З цього приводу Бем-Баверк зазначав: 'Токайське вино не тому дороге, що дорогі токайські виноградники, а навпаки ". Стосовно затрат праці і вартості товарів Джевонс стверджував, що вартість праці має визначатися вартістю створеного цією працею
продукту, а не навпаки. Менгер наголошував, що аналогічним чином визначається і цінність будь-яких використаних у процесі виробництва ресурсів. З огляду на це критикувалися визначення величини вартості робочої сили з точки зору витрат на її відтворення, причому суб'єктивний підхід до розв'язання проблеми вартості (цінності) розцінювався як пріоритетність людського фактора, індивіда з притаманними йому інтересами, як суб'єкттивна мотивація економічної поведінки людей.
Джевонс створив першу економіко-математичну модель економічної рівноваги суспільства, взявши як єдину основу цін граничну корисність. На такій основі було побудовано першу, але суттєво недосконалу статистичну модель загальної економічної рівноваги.
Що стосується таких вихідних базових категорій, як товар і вартість, то вони були неконструктивно замінені поняттями благо і цінність.
Отже, представники маржиналізму гіперболізують таку суб'єктивну оцінку, що пояснюється насамперед використанням ними індивідуального підходу або принципу робінзонади. Стосовно цього принципу відомий американський економіст ГІ. Самуельсон писав: "Нам економістам завжди тикають у вічі тим, що в курсах політичної економії, як правило, наводиться один і той же надоїдливий приклад - господарство Робінзона Крузо. Так, це вірно, ми дійсно вважаємо, що на прикладі економічних рішень, які приймаються окремим індивідуумом, можна найбільш просто і жваво викласти основні принципи економічної теорії". Людина, за словами К. Менгера, з її потребами і засобами для їх задоволення, є та точка відліку, з якої починається і якою закінчується економічне життя.
Проте справа не лише в проблемі викладу теорії. Якщо до аналізу економічних явищ і процесів підходити з точки зору окремого індивідуума, то неможливо з'ясувати закони, притаманні цілісній економічній системі. Крім того, ринок не є арифметичною сумою окремих елементів, сукупністю індивідуумів, оскільки у процесі взаємодії товаровиробників і покупців на ринку виникає нова якість, нова органічна цілісність з своїми системними законами
Аналогічним чином, якщо виходити з логіки концепцій маржиналізму, з багатьох суб'єктивних оцінок певного товару може відбутись співпадіння окремої з них з суспільною оцінкою граничної корисності через механізм урівноваження попиту і пропозиції на даний товар. Але визначальною повинна бути суспільна оцінка граничної корисності. До того ж така оцінка могла б стати основою ціни лише у тому випадку, коли б цінність товарів визначалась не лише покупцями. В дійсності у цьому процесі беруть участь і товаровиробники.
Деякі прихильники концепції граничної корисності нині заявляють, що К. Маркс був незнайомий з нею (концепцією), інші стверджують, що прочитавши праці окремих з них, автор "Капіталу "перестав працювати над вдосконаленням теорії вартості. У зв'язку з цим наведено його слова, в яких дається вичерпна відповідь на подібні заяви: "Уявляється абсолютно безглуздим зведення всієї різноманітності людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності'".
» следующая страница »
1 ... 36 37 38 39 40 4142 43 44 45 46 ... 279