У середині XX століття теоретичні погляди щодо переваг соборної держави для східноєвропейської цивілізації найбільш повно сформульовані видатним російським філософом С.Л. Франком. Розглядаючи питання про функцію держави у «Духовних основах суспільства», Франк переймається питанням: «У чому мета того планомірно-суспільного будівництва, в якому виявляється сутність держави?» I відповідає на це таким чином.
Починаючи з XVIII століття у роздумах над цим питанням спостерігається боротьба двох поглядів, які можна назвати негативною і позитивною теорією держави. Негативна теорія представлена у лібералізмі і «ман- честерстві». Планомірне регулювання життя тут взагалі вважається злом, яке як неминуче повинне бути скорочене до мінімуму. Завдання держави обмежується метою охорони спокою і безпеки, зовнішнього упорядкування суспільного життя.
Подібний погляд на державу як на «нічного сторожа» (формулювання Лассаля) випливає з індивідуалістичного погляду; згідно з даною концепцією, свобода у сенсі обмеженості особистого свавілля і самовизначення є ідеалом суспільного життя, а всяке об’єднання — суто зовнішній, механічний акт, мета якого — усунення або ослаблення тертя та небезпеки руйнації, можливої при вільній взаємодії особистості. Держава ж являє собою лише покров, який не має внутрішнього органічного стосунку до суспільства; останнє, у свою чергу, розуміється виключно за типом громадянського суспільства як вільна взаємодія особистостей.
Xибність такого погляду випливає вже з хибності індивідуалістського («сингуляристичного») переконання, яке лежить в його основі. Основою суспільства є не зовнішня взаємодія відособлених індивідів, не зіткнення атомістично мислячих його елементів, а первинно соборна його багатоєдність. Ця вільна багатоєдність має зовні, в емпіричному прошарку суспільства, два співвідносних прояви: вільна взаємодія множини і організаційна єдність цілого. Механічність, зовнішня примусовість державного об’єднання є лише зовнішнім вираженням вільного внутрішнього, соборного єднання суспільства. Державна єдність за своєю основою, за своїм внутрішнім корінням настільки ж органічно проростає зсередини, а не накладається ззовні, як і громадянське суспільство. Тому вона має не тільки негативне, а й позитивне завдання: вона за своєю сутністю є не тільки огорожею, а й будівлею; це формуюча жива ідея, що утворює онтологічну сутність суспільства
.
Переконливі спростування зверхності для православного суспільства західного ідеалу—вільного індивідуума подає С. Кара-Мурза. Він звертає увагу на те, що космічні (соборні) уявлення про людину були вироблені вже філософією Древньої Греції. Для неї людина—це і громадянин Космосу (космополіт), з’єднаний невидимими нитями з усіма речами у світі, і суспільна тварина. У слов’янському світосприйнятті цьому відповідає ідея всеєдності, яка виражена у концепції світу—як Космосу, так і общини.
При виникненні сучасного західного суспільства внаслідок утворення капіталістичного способу виробництва, Реформації, Освіти виникли нові уявлення про людину — вільний індивідуум. Коли середньовічна Європа перетворювалася на сучасний Захід, відбулася руйнація солідарних зв’язків людини з общиною. Адекватною капіталізму була людина, звільнена від общинних зв’язків і така, що вільно вступала у відносини купівлі-продажу на ринку робочої сили. Тому община завжди була головною перепоною на шляху розвитку капіталізму та його соціальної інфраструктури.
У східнослов’янському суспільстві розриву цих зв’язків не відбулося, воно вступило у сучасність не тільки обтяжене наявністю общинних зв’язків, а й, водночас, маючи у зв’язку з цим численні переваги. В антропологічній моделі цього суспільства, розвинутій на початку XX століття православними філософами, людина є соборною особою, зосередженням множини людських зв’язків. Тут людина завжди включена у солідарні групи (сім’ї, селянської і церковної общини, трудового колективу, організованих злочинних угруповань тощо). У цьому суспільстві не відбулося протестантської Реформації (чи її наслідки були незначними), а ідеї Освіти і наукової революції не зробили ідеологічного перевороту, оскільки вони впроваджувалися у культурне середовище східнослов’янських суспільств поступово, сегментарно і без інтенсивного релігійного забезпечення. Уявлення Гоббса, які є базовими для західного суспільства, про те, що природним, природженим станом людини є властивість придушувати та експлуатувати іншу людину, є війна всіх проти всіх, тут взагалі не були сприйняті, як і соціал-дарвінізм, який переносив принципи дикої природи, боротьбу за існування, коли слабкі повинні гинути, на людське суспільство.
» следующая страница »
1 ... 260 261 262 263 264 265266 267 268 269 270 ... 350