наді — відповідно, 975,7 тис. та 4461,0 тис. дол., а середньосвітовий показник дорівнював 1191,9 тис. дол. І хоча питома вага високотехнологічного експорту в сукупному обсязі вивезення продукції готових виробів в Україні перебуває приблизно на рівні 10% (при середньосвітовому показнику 20%) і навіть перевищує відповідні індикатори для таких країн, як Польща й Чехія, така продукція йде здебільшого на ринки або країн СНД, або ж країн, що розвиваються, але аж ніяк не на ринки з найвищим рівнем конкуренції за показниками якості та технологічного рівня.
Очевидним є й відставання країни за комплексом умов функціонування у глобальних мережах, що відбиває слабкий розвиток інформаційних технологій. Хоча, можливо, вітчизняні показники є реально вищими, оскільки треба взяти до уваги низький рівень реєстрації власників комп’ютерів, їх масштабне тіньове виробництво, а також переважаючий в Україні тип побудови колективного, а не індивідуального користування мережами.
Так, за індексом готовності суспільства до функціонування у глобальних мережах (Networked Readiness Index—NRI), який віднедавна почали складати в рамках досліджень Всесвітнього економічного форуму в Давосі (Швейцарія), Україна посідає не дуже почесне 66-е місце серед 75 країн, що класифікувалися. Попереду неї Сальвадор, Ямайка, Шрі-Ланка, Парагвай1.
Таким чином, сучасна зовнішньоекономічна сфера вітчизняної економіки являє собою вельми суперечливе поєднання великих потенційних можливостей перетворення її на лідера та прискорювача економічної трансформації і реальної наявності її протилежності у вигляді економічного мультиплікатора тіньових соціально-економічних процесів, знаряддя панування сучасного елітного сектора за допомогою тіньових важелів. Однією з найсуттєвіших вузьких ланок у механізмі соціально-економічного управління, завдяки якій відбувається зниження якості функціонування зовнішньоекономічної сфери, є низький рівень ефективності державного управління цією сферою. На противагу сучасному стану — усунення держави як одного із суб’єктів економічної влади, соціально-економічна організація суспільств селянської цивілізації, до яких слід віднести Україну, навпаки, потребує найсуттєвішої присутності держави як суб’єкта управління зовнішньоекономічною сферою.
Звернення до досвіду країн з цього сегмента цивілізаційних особливостей, наприклад, Японії, яка на сьогоднішній день має найбільші до-
сягнення в своєму розвитку, дозволяє зрозуміти особливу роль регулювання зовнішньоекономічної сфери, що надається в цій країні, особливо з боку держави. Відзначається, зокрема, що реальна структура прийняття економічних рішень як на урядовому, так і на корпоративному рівні в Японії набагато більше зорієнтована на зовнішній ринок, ніж у США або Європі
. Якщо намагатися однією фразою підсумувати особливість японської господарської системи, то слід визнати, що «...управління в Японії визначається зовнішнім середовищем, але й зовнішнє середовище, у свою чергу, відтворюється значною мірою завдяки особливостям японського управління», «.каталізатором для багатьох змін у структурі економіки Японії є нові зовнішні умови.»
.
Подібна оцінка зовнішньоекономічної сфери та ролі державного регулювання у забезпеченні її розвитку є характерною для широкого кола країн, які сповідують модель так званого наздоганяючого розвитку, до яких слід віднести й Україну. Відомі дві моделі наздоганяючого розвитку: імпортозаміщуюча та експортоорієнтована
.
Імпортозаміщуюча модель економічного розвитку, яка фактично грунтується на постулатах меркантилістської теорії, в повному обсязі склалася вперше у дореволюційній Росії, що отримала назву країни «другої хвилі капіталізму», потім у соціалістичних країнах, а також у великих країнах латинської Америки й Азії (Аргентині, Бразилії, Мексиці, Індії, Пакистані). Частково засади цієї моделі використовували у 30 — 40-х рр. XX століття і багато розвинених країн.
» следующая страница »
1 ... 243 244 245 246 247 248249 250 251 252 253 ... 350