Такого висновку, зокрема, дійшла колегія Рахункової палати України, яка розглянула Звіт про результати аналізу і перевірки фінансового забезпечення підвищення заробітної плати в бюджетній сфері у 2003 році у зв’язку з впровадженням нового розміру мінімальної заробітної плати.1
За результатами проведеного аналізу та перевірок виявлено бюджетних правопорушень на загальну суму 55,28 млн грн.
На переконання фахівців Рахункової палати, потрібні зміни у самій структурі заробітної плати. Питома вага посадових окладів працівників органів виконавчої влади у2002 році становила лише 20—30 відсотків фактичної заробітної плати, все інше складали додаткові, заохочувальні та компенсаційні виплати. До того ж, посадові оклади деяких категорій держ- службовців (особливо на районному рівні) залишаються нижчими від розміру мінімальної заробітної плати. Та й рівень мінімальної заробітної плати, встановлений на 2003—2004 рр., не відповідав державним соціальним
стандартам і нормативам, визначеним Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
У звіті підкреслюється, що механізми визначення фонду оплати праці у бюджетній сфері під час формування державного бюджету залишаються недосконалими і нормативно неврегульованими. Система планування видатків на оплату праці у бюджетній сфері є непрозорою, бо не дає змоги на етапі розгляду й затвердження державного бюджету оцінити рівень забезпечення фінансовими ресурсами підвищення зарплатні як загалом, так і в конкретних галузях бюджетної сфери
.
Окрім панування елітної економіки, основними ознаками бюрократичної системи господарювання є:
1) посилення використання адміністративних методів регулювання економіки, особливо у провідних галузях економіки, в інтересах елітарних структур, перехід до планово-розподільчого ринку в умовах панування олігархічної будови економіки. Одним із яскравих прикладів зростання ролі адміністративних методів у функціонуванні найважливіших сегментів ринкового простору України є створення оптових ринків електроенергії (ОРЕ) та енергетичного вугілля (ОРЕВ).
26 листопада 2003 р. в Києві відбулися загальні збори учасників Оптового ринку енергетичного вугілля, якими стали 39 юридичних осіб: енер- гогенеруючі компанії «Центренерго», «Західенерго», «Дніпроенерго» і «Донбасенерго», 20 державних вугледобувних підприємств та кілька недержавних вуглепостачальників.
За формою ОРЕВ нагадує акціонерне товариство, яким керує рада. Оперативне управління ринком енерговугілля покладається на державну компанію «Українське вугілля». За ідеєю, оператор ОРЕВ — «Українське вугілля» — зобов’язаний забезпечити закупівлю (тобто своєчасну оплату) і поставку вугілля споживачам — енергогенеруючим компаніям України. Гарантом оплати і, власне, банкіром ОРЕВ стане обраний учасниками цього ринку банк. Такий підхід покликаний забезпечити своєчасні розрахунки за всі вуглепоставки учасникам ОРЕВ.
Компанія «Українське вугілля», як оператор ОРЕВ, зобов’язана забезпечити оптимальний розподіл вуглересурсів, визначити оптову ціну вугілля, подбати про найвигідніші маршрути його доставки до споживачів. Оператор ОРЕВ повинен проводити моніторинг стану виконання учасниками ринку своїх договірних зобов’язань, забезпечувати якість поставленої продукції, вчасну проплату з усіма учасниками ОРЕВ.
Рис.3.1. Схема взаємодії учасників Оптового ринку енергетичного вугілля України1
Однак, якщо накласти цю ідеальну схему ОРЕВ на реальну структурну неоднорідність багатьох сегментів ринку, і особливо адміністративної його частини, наявності в ній елітарних інтересів, то можна з впевненістю прогнозувати тенденції викривлення цього ринку за допомогою адміністративного ресурсу на користь елітного сегмента макроекономіки.
» следующая страница »
1 ... 155 156 157 158 159 160161 162 163 164 165 ... 350