Все це не могло радикальним чином не позначитися на специфіці приватизаційного процесу в постгорбачовський період, який за своїм змістом являв собою не первісне роздержавлення, а перерозподіл власності, що фактично вже перебувала у володінні приватних осіб. Прийняті в 1992 році закони України з питань приватизації цього не враховували. І це мало своє пояснення: на початковому етапі трансформаційного періоду (1992—1994) не лише юридична логіка, а й офіційна політика роздержавлення та приватизації переважно визначалися людьми, котрі прямо й безпосередньо були причетні до тіньового перерозподілу власності в гор- бачовський період. Йдеться про особливий прошарок партійно-господарської номенклатури, яка в горбачовські часи «виміняла» собі, як про це пише Є. Гайдар, владу на власність, а згодом, у період офіційних трансформаційних реформ усе зробила для того, щоб, спираючись на наявні «здобутки», знову повернути собі владу (офіційну та неофіційну) і вже на новій основі розширювати свої особисті володіння.»
Як наслідок в Україні сформувалася вкрай асиметрично розподілена структура власності, коли, за оцінками фахівців, близько двох десятків «сімей» (кланів) сконцентрували 4/5 колишньої державної власності у своїх руках, залишивши всім іншим для боротьби за персональне фізичне виживання 1/5 цієї власності
. Найвідомішими із способів тіньової приватизації є трансфертне ціноутворення та вимивання активів товариства, що завдають акціонерам найбільших економічних втрат. При трансфертному ціноутворенні продукція підприємства «А» передається для наступної реалізації іншій контрольованій компанії (назвемо її ЗАТ «Торговельний дім підприємства «А») за демпінговими цінами. Отриманий внаслідок реалізації прибуток через штучне заниження ціни на продукцію підприємства «А» залишається в цього «торговельного дому». Саме ж підприємство-вироб- ник, отже, і його акціонери або значною мірою недоотримують прибуток, або взагалі зазнають збитків. Для утворення елітних структур і економічного відсікання рядових акціонерів активи можуть також передаватися за заниженими цінами «дружнім» компаніям.
Таким чином, торгівля опосередковує процес вилучення капіталу з компанії на користь розбудови елітної структури чи пов’язаних з нею осіб (афілійованих осіб), що в усьому світі або є забороненим, або стосовно таких контрактів розкривається вся інформація, чи вони розглядаються контролюючими органами і судами з особливою прискіпливістю на предмет можливих зловживань. Однак в Україні досі не створений подібний захист, для чого, зокрема, гальмується прийняття Закону «Про акціонерні товариства», проект якого передбачає щодо забезпечення інтересів дрібних акціонерів від неправомірних дій афілійованих осіб дві окремі статті.
Результати приватизації великих підприємств, проведеної в Україні, розцінюються не інакше, як згубні та паразитичні. Замість інвестицій, реструктуризації та розвитку підприємств, на думку іноземних фахівців, відбулося їх розграбування «прихватизаторами», яке супроводжувалося відтоком капіталу з країни у вражаючих масштабах та розгулом корупції.
Однією з атрибутивних ознак розбудови новітньої елітної економіки в Україні, з огляду на наведені характеристики гібридизації влади, є суттєве послаблення економічної бази державного управління, перерозподіл кращих об’єктів, які перебувають у державній власності, на користь елітного сектора.
Одним із яскравих прикладів наявності та прояву таких атрибутивних ознак є знищення ефективного управління пакетами акцій підприємств, що перебувають у державній власності.
Номінально управління корпоративними правами на пакети акцій підприємств, що належать державі, в різні часи здійснювали Держінвест, Агентство по управлінню державними корпоративними правами, Фонд державного майна (ФДМ) України. Так, в даний час за останнім розпорядженням Президента поставлено завдання про повернення в управління держави майна всіх пакетів акцій підприємств, що перебувають у державній власності. Це пов’язано з тим, що управління вищевказаними пакетами — традиційний елемент елітної економіки, до якого причетні ланки державного управління регіонального та центрального рівня. Ввівши підприємство в коло інтересів певного сегмента елітної структури, вони починають активно використовувати на користь еліти фінансові потоки чи прямо доручають цю функцію бізнес-групі. Наслідком цього є активізація процесу поділу регіонів на бізнес-сфери, які підтримуються не тільки тіньовим капіталом, а й владними структурами. Вони не захищають державні інтереси, а постійно маніпулюють інтересами виробників, свідомо доводять підприємства до банкрутства та збитковості.
» следующая страница »
1 ... 134 135 136 137 138 139140 141 142 143 144 ... 350