Міжнародні експерти категорично виступають проти активного втручання Нацбанку у систему довготермінового кредитування, що, на їх погляд, може призвести до розкручування інфляційної спіралі. У розпорядженні Нацбанку України є доволі могутній арсенал контролю над фінансами країни, над монетарними показниками — це і депозити Нацбанку, і система резервів. В Україні відчувається гостра нестача привабливих прибуткових проектів, відсутність достатньої кількості платоспроможних клієнтів, які хочуть отримати кредит (майже кожне друге підприємство — збиткове). Це високий ризик подальшого розвитку і банківської системи, і економіки в цілому.
«Ще один ризик — рівень капіталізації банків. У нас у березні (2003 р. — авт.) він становив 4,3% від ВВП і не може бути порівняний зі стандартами економіки розвинутих країн. Головна причина цього явища — низький рівень інвестиційної привабливості наших банків, їхня недостатня прибутковість. Звідси — недостатня капіталізація прибутків, невисока прибутковість акцій українських банків.
До цього ще варто додати обмеженість сфери використання капіталів. Йдеться про нерозвинутість і навіть про повну відсутність механізмів використання лізингу, іпотечного і фондового ринків. Через це банки не можуть належним чином диверсифікувати свій портфель активів та зменшити ризик свого бізнесу, а також збільшити прибутки. Ми ще слабко удосконалюємо своє податкове законодавство, не маємо дієздатного фондового ринку.
Таким чином, Україні потрібна якісно нова банківська система. Тому потрібна її реформа. «Комплексна програма розвитку банківської системи в Україні на 2003-2006 роки» враховує усі тенденції розвитку фінансової системи нашої країни. Є сподівання, що після підписання цієї програми Президентом України вітчизняна банківська мережа повністю наблизиться до міжнародних стандартів» [110, с. 8].
Як свідчать результати одного із дисертаційних досліджень на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління, особливість перехідного періоду в Україні від економічного спаду до зростання полягає в тому, що кризовий період тривав майже 10 років, тобто в середньому в 2 рази довше, ніж у країнах Східної Європи; падіння було надзвичайно глибоким (обсяг ВВП знизився до 59%) і супроводжувалося серйозним деструктивним, з погляду критеріїв сталого розвитку, явищами; зростання розпочалося значно вищими темпами, ніж очікувалось, при цьому воно відбувалося на фоні подальшого поглиблення структурних деформацій в економіці.
Виділено 4 етапи кон’юнктурного циклу ділової активності: I етап (січень 1997 — липень 1998 рр.) — економічний спад із затухаючими темпами; II етап (серпень 1998 — березень 1999 рр.) — економічний спад із наростаючими темпами; III етап (квітень 1999 — грудень 1999 рр.) — економічний спад із затухаючими темпами; IV етап (2000 р.) — економічне зростання із темпами вище середньосвітових [125, с. 11].
Зазначеним чотирьом етапам ділової активності передували чотири етапи еволюції банківської системи, про які йшлося вище, які практично зумовили їх, викликавши характер, відповідні напрямки і масштаби.
Враховуючи соціально-економічну ситуацію в Україні, державне регулювання мало б органічно поєднувати в собі заходи монетарної і фіскальної політики.
Недостатнє обґрунтування заходів і параметрів монетарної політики, яким надавалася перевага в практиці державного управління, нестача комплексності й системності, відсутність органічного поєднання монетарних і фіскальних інструментів стали однією з основних причин фінансової кризи 1998 р. в Україні.
«Так, у докризовому періоді не витримувався один з головних принципів монетаризму — правило постійного низького приросту грошової маси, динаміка якої фактично не мала ніякої закономірності. При цьому регульований параметр — грошова пропозиція — визначався без взаємозв’язку з обсягами валового внутрішнього продукту та рівнем інфляції.
» следующая страница »
1 ... 67 68 69 70 71 7273 74 75 76 77 ... 381