Оскільки в Україні в основу банківської діяльності покладено принцип універсалізму, а спеціалізація окремих банківських інститутів (окрім Ощадбанку) ґрунтується переважно за галузевим принципом, розвиток банківських установ країни необхідно було б стимулювати через створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій.
Сучасна банківська система України була сформована в основному у період з 1989 до 1994 р., набувши, як раніше зазначалося, дворівневої структури.
Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягом операцій розподілено на 4 групи. Станом на 1998-1999 рр. вони характеризувалися таким чином:
1 група — найбільші банки, з активами, що становлять більше ніж 1000 млн грн — 7 банків. Сума їхніх активів складає 52,28 відсотка від загальної суми активів усієї банківської системи.
2 група — великі банки, з розміром активів понад 100 млн грн. До цієї групи відносяться 22 комерційних банки, а їхня частка в загальній сумі активів складає 23,24 відсотка.
3 група — середні банки, розміри активів від 10 до 99 млн грн. У цю групу входить 98 банків. Частка їх у загальних активах — 17,35 відсотка.
4 група — малі банки, з активами до 10 млн грн. (30 банків). їхня частка в загальних активах — 0,93 відсотка. [67, с. 22].
Для характеристики фінансових можливостей вітчизняних банків на той час можна привести такі порівняльні дані.
Сумарні активи українських комерційних банків складали 21,4 млрд грн, або приблизно 5,6 млрд доларів США.
Активи німецького банку «Дойчебанк« складали 750-800 млрд доларів США, що перевищують активи всієї банківської системи України в 133 рази [67, с. 22—23].
Україна у 1998 р. перебувала у переддефолтному стані. У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України і НБУ вжили низку ефективних заходів, спрямованих на запобігання розростання фінансової кризи в країні. Зокрема, були введені істотні зміни в порядок проведення валютних операцій; підвищена норма обов’язкових резервів для комерційних банків з 11 до 16,5 відсотка; введений щоденний контроль за резервуванням, обмежено міжбанківський кредитний ринок; проведено реструктуризацію зобов’язань перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами тощо.
В Україні завдяки спільним діям уряду, НБУ і комерційних банків вдалося послабити вплив фінансової кризи і вона не переросла в обвальну кризу, але негативних наслідків не вдалося уникнути. Серед них:
— девальвація гривні склала 38 відсотків, внаслідок чого банківська система другого рівня втратила від знецінення капіталу більш як 1 млрд доларів США;
— відтік вкладів населення становив біля 400 млн грн;
— погіршилася структура кредитного портфеля — частка проблемних кредитів зросла з 29,2 відсотка на 1 вересня 1998 р. до 31,1 відсотка на 1 січня 1999 р.;
— прибутковість активів банків знизилася в 2 рази;
— у зв’язку з девальвацією гривні 50 банків вийшли із зменшенням статутного капіталу нижче мінімального рівня — 1 млн ЕКЮ;
— практично перестав діяти Фондовий ринок ;
— призупинив роботу міжбанківський валютний ринок;
— значно скоротився міжбанківський кредитний ринок.
У результаті жодний комерційний банк не було ліквідовано [67, С.25].
Проте не всі проблеми вдалося на цьому етапі вирішити. Зокрема, залишився проблемним мінімальний розмір статутного фонду, який повинен бути не меншим суми еквівалентної 1 млн ЕКЮ. Особливо це стосується малих банків, яких в системі комерційних 15 відсотків від загальної кількості.
54 банки було віднесено до категорії проблемних і 30 перебували у стадії ліквідації (реструктуризації). Але процедура ліквідації банків не визначена законодавчо. Не утворено органу, який би цим займався. Наприклад, у Росії процедурою банкрутства і ліквідації банків займається спеціальна структура — АРКО (Агентство з реструктуризації кредитних організацій).
» следующая страница »
1 ... 64 65 66 67 68 6970 71 72 73 74 ... 381