За наданий кредит позичальник сплачує банку проценти за фіксованою або плаваючою відсотковою ставкою, а також комісію у розмірі, визначеному кредитною угодою. Відсоткова ставка і комісія сплачується позичальником банку у валюті, якою було надано кредит, або як це обумовлено угодою.
Про кредити одному позичальнику, які в цілому перевищують 15 відсотків сплаченого статутного фонду банку («великі кредити»), необхідно протягом п’яти днів повідомити Національний банк. Про великі кредити слід також повідомляти, якщо вони сягають більше ніж на 20% від суми, про яку було повідомлено останнього разу.
Великі кредити надаються тільки на основі одноголосної ухвали правління, прийнятої таємним голосуванням членів правління. Ухвала повинна бути прийнята до надання кредиту.
Усі великі кредити в загальній сумі не можуть перевищувати восьмиразового сплаченого фонду банку, а кредит на одного позичальника — 50% сплаченого статутного фонду банку.
У разі перевищення цих нормативів видачі кредитів комерційні банки повинні повідомляти Національний банк України.
За способами погашення розрізняють позички, що погашаються: одноразовим платежем; у розстрочку; довгостроково (за вимогою кредитора чи за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Цільовий характер банківського кредитування передбачає вкладання коштів у конкретні господарські процеси на цілі, передбачені кредитним договором банка з клієнтом. Саме тому в банківській практиці для різних господарських процесів застосовуються різні специфічні умови видачі, забезпечення та погашення позичок.
За призначенням і характером використання позичених коштів свою специфіку мають кредити, що надаються: суб’єктам господарювання: торговельним, промисловим підприємствам; сільськогосподарські кредити; приватним підприємцям (фізичним особам); фізичним особам (споживчі кредити); іншим банкам та банківським фінансово-кредитним установам; під нерухомість; під заставу цінних паперів (ломбардні); кредити, пов’язані з вексельним обігом (облікові кредити).
Принцип забезпеченості має захищати інтереси банку та його вкладників і не допустити виникнення збитків від неповернення боргу позичальником внаслідок його неплатоспроможності. У зв’язку із наявністю у банка права захищати свої інтереси банк вимагає від позичальника наявності певного, визначеного в кредитному договорі забезпечення.
За наявністю і характером забезпечення в банківській справі існують:
— незабезпечені (бланкові) позички — це довірчі позички, які надаються клієнту тільки під зобов’язання повернути. Ці кредити пов’язані
з великим ризиком і тому видаються, як правило, першокласним по кредитоспроможності клієнтам та на умовах більш високої відсоткової ставки;
— забезпечені позички:
а) заставою майна, майнових прав, цінних паперів;
б) гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;
в) поручництвами, свідоцтвами страхової організації.
Згідно із принципом платності банківського кредитування банки вимагають від клієнта не тільки повернення у визначений строк позички, але й сплати за користування позиченими коштами певної плати на рівні встановленої в кредитному договорі відсоткової ставки. Оскільки позичкова операція — це продаж грошових коштів на певний строк на комерційних засадах, то і відсоток є об’єктивною необхідністю, складовою самої кредитної операції. Відсоток за надані кредити є основним джерелом доходів комерційного банку, за рахунок якого вони покривають свої витрати і отримують доходи.
За характером і способом сплати відсотків розрізняють позички:
—з фіксованою відсотковою ставкою, які характерні для стабільної економіки, але можуть видаватися на короткий період і в умовах інфляції;
» следующая страница »
1 ... 72 73 74 75 76 7778 79 80 81 82 ... 381