Банки в силу своєї специфіки займають особливе місце в економіці та через механізм грошових відносин впливають на життєдіяльність суспільства й держави загалом. А тому ефективне функціонування та розвиток банків можливі лише за умов координації їх діяльності, забезпечення дієвості механізму контролю і нагляду. Це досягається завдяки практичній організації банківської справи у кожній країні в формі банківської системи.
У дослідженні форм реалізації грошово-кредитних відносин, що мають місце на відповідних рівнях за участю банків, виникає необхідність застосування системного підходу. Системний підхід як метод наукового пізнання є оптимальним у вивченні банківської системи як складного взаємопов’язаного комплексу, адже система являє собою впорядковану сукупність елементів, між якими існує закономірний зв’язок. А тому системний підхід може бути використано у поєднанні застосованого нами вище діалектичного підходу при вивченні основних аспектів банківської діяльності, на рівні взаємовідносин між самими банками та з національною економікою країни.
Дотепер в науковій літературі не існує єдиного визначення поняття «банківська система», а підходи до цього питання обмежені здебільшого емпіричним рівнем оцінки.
Інколи банківська система ототожнюється або з кредитною системою, або із комерційними банками. У першому випадку банківська система характеризується як «сукупність банків і банківських установ, що виконують належні їм функції» [101, с. 300] чи: «Банківська система — сукупність різних видів банків і банківських інститутів у їх взаємозв’язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період» [166, с. 103]. В іншому випадку до складу банківської системи включаються кредитно- фінансові установи, які не є банками — фонди спеціального призначення, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги [61, с. 12].
Як відомо, кредитна система має істотні відмінності від банківської системи, оскільки кредитні відносини можуть здійснюватися не лише за участю банків. Самі банки займаються не лише кредитуванням, але надають багато інших послуг.
Банківська система є не лише механічним поєднанням банків певної країни. Це складний фінансовий організм, необхідність функціонування якого зумовлена цілим комплексом організаційно-економічних умов.
З урахуванням викладеного вище банківську систему вчені-економісти визначають «як сукупність усіх банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись встановленим нормам і правилам ведення банківської справи, з метою забезпечення можливості ефективного грошовокредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ» [84, с. 71].
Із наведеного визначення випливає, що сутність банківської системи являє собою якісно новий, вищий рівень економічних відносин, що характеризуються взаємодією банківських установ, визначаючи їхню роль в економіці як цілісної системи. Але навіть у цьому удосконаленому визначенні упущені істотні правові складові БСУ, які доповнені юридичною енциклопедією [173]. У ній банківська система характеризується як сукупність різних видів банків і банківських інститутів, з допомогою яких провадиться мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньо організованою, взаємопов’язаною, має загальну мету і завдання. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система є дворівневою.
Перший рівень — Національний банк України, що є центральним банком України, власністю держави, підзвітний Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Крім того, він є юридичною особою та емісійним центром України. Національний банк України проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.
» следующая страница »
1 ... 43 44 45 46 47 4849 50 51 52 53 ... 381