Банківську систему України віднесено до перехідного типу, хоча за багатьма параметрами вона у своїй основі вже наближена до ринкової системи банківських інститутів [84, с. 83].
Інші основні параметри функціонування банківської системи України, серед яких першочергове значення має історико-правовий інструментарій, будуть досліджені на основі розкритих загальних та спеціальних наукових методів у наступних підрозділах і розділах.
1.3. Формування та розвиток банківської системи України
Банківська система України, як і сама держава, пройшла складний, специфічний і лише їй притаманний шлях формування й становлення. Це зумовлено тим, що Україна в цілому, або її окремі регіони в політичному і, особливо, в економічному відношенні постійно залежали від інших держав: Росії, Польщі, Австро-Угорщини, Румунії. Саме під впливом цих держав формувалась економічна і, зокрема, кредитно-банківська інфраструктура української держави.
Дослідити шлях розвитку банківської системи України можна з допомогою історико-правового інструментарію, який сприяє всебічному аналізу, генезису, вивченню основних етапів, формування і становлення її.
У процесі наукового дослідження цього підрозділу автор використала загальнонаукові методи: історичний, логічний і метод класифікації (систематизації).
Першочергового значення надавалося власне історичним методам, що виходять із специфіки історичної науки з її хронологічним та подійним підходом до висвітлення суспільного прогресу.
Ці методи часто являють собою види застосування історичного й логічного методів, виходячи з цілей історичного дослідження, серед яких ефективним є синхронний метод. Він передбачає вивчення різних подій і явищ, що відбуваються в різних місцях (країнах, регіонах тощо) водночас [147, с.58— 61].
Застосування цього методу дало нам можливість виділити як загальне, так і окреме, особливе, що водночас відбувалися в подіях і явищах економічного життя.
В той же час, враховуючи, що застосування тільки синхронного методу веде до розгляду явищ лише у їхньому взаємозв’язку і в статиці, ми використали і хронологічний метод, що дало можливість розглядати явища й події у їх послідовності, в русі та змінах. Найбільш виразно цей метод проявляється у разі побудови хронік подій, що між собою пов’язані тематично і генетично.
Однак, обмежуючись хронологічним методом, ми не маємо можливості взаємопов’язаного, аналітичного висвітлення минулого. Лише гармонійне поєднання синхронного і хронологічного методів гарантує успіх наукового дослідження в ході проблемно-хронологічного викладу, що було нами використано у роботі.
Зважаючи на те, що близьким до розглянутих вище методів є метод періодизації (діахронний метод), в якому особливо виразно відображається специфіка конкретно-історичного дослідження, нами виділялися якісні зміни в ході розвитку досліджуваного явища, розкривалися форма й зміст явищ на певних історичних етапах.
За допомогою цього методу були з’ясовані певні критерії періодизації, що тісно пов’язані з основною темою дослідження. Ми виходили з того, що критерії періодизації — це той історичний фактор, якісні зміни якого повинні досліджуватися відповідним методом. Критерії відображають головний зміст процесу, що вивчається в його конкретно-історичній формі.
При періодизації історичного процесу чи окремого явища вважалося, що відмирання елементів старого і формування нових якостей відбувається поступово та неодночасно в різних сферах життя.
Серед використаних історичних методів чільне місце займає порівняльно-історичний метод. Доведено, що закономірність історичного процесу відзначається певною повторюваністю, обумовленою тим, що в ході історичного розвитку зустрічається не тільки окреме, особливе, але й загальне, повторюване на різних етапах. З іншого боку, при вивченні повторюваних подібних явищ ми виходили не із зовнішньої їх подібності, а враховували їхній внутрішній зміст, найбільш істотне в них. При порівнянні подібних подій враховувалися також і визначені розбіжності між ними, викликані конкретною історичною обстановкою.
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 381