За функціями і характером виконуваних операцій банки поділяються на комерційні, інвестиційні, емісійні, іпотечні, ощадні та ін.» [173, с. 189— 190].
Ч. 2 ст. 334 Господарського Кодексу України визначає, що «Банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб».
Реалії перехідної економіки України дають підстави констатувати, що у нашій країні початкові умови формування теперішньої банківської системи склалися на початку 90-х рр. Вони не засновувалися на чіткому розмежуванні сфер діяльності банків та небанківських інститутів фінансового ринку, позаяк сегмент останніх був практично відсутнім. За цих обставин однією з неодмінних умов ефективного функціонування і розвитку банківської системи країни є створення всеохоплюючого правового забезпечення відповідної діяльності.
Раніше в Україні у процес наукового дослідження банків вносився істотний елемент ідеологічних нашарувань. Банки поділялися на капіталістичні і соціалістичні, що було зумовлено відповідним фундаментальним поділом політекономічної науки. Це характеризує глибокі відмінності у функціонуванні банків в різних економічних системах — ринковій і адміністративно-командній, причому в останній банки виконували здебільшого роль господарського та фінансового контролю.
Серед усіх варіантів дослідження такого феномену найбільше підстав для формування об’єктивної бази дослідження суті банку має, на нашу думку, напрям, пов’язаний із трактуванням його як ринкового інституту, суть якого виявляється через певне коло операцій.
На наш погляд, більш прийнятним є комплексне всебічне дослідження усіх аспектів банківської діяльності з урахуванням взаємозв’язків досліджуваного об’єкта із середовищем, в якому він функціонує на основі діалектичного підходу.
Чимало дослідників принципово розходяться в головному визначенні щодо статусу банку: ким його вважати — підприємством, організацією чи установою. Якщо одні автори розглядають банк як установу або організацію, заперечуючи його функціонування як підприємства, то інші стверджують діаметрально протилежне. Зокрема, на думку О.І. Лаврушина, банк є таким же підприємством як і будь-яке інше (маючи свою специфіку), тобто являє собою «самостійно господарюючий суб’єкт, що володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізовує продукт, надає послуги, діє на засадах госпрозрахунку« [61, с. 7]. Віднесення банку до установи чи організації, як він вважає, є неприйнятним. Інші автори заперечують аргументи віднесення банків до підприємств, тому, що цим терміном прийнято називати основну ланку матеріального виробництва (заводи, фабрики, об’єднання та інші форми і види виробничих підприємств у промисловості, будівництві, сільському господарстві і т.д.).
З першим твердженням цієї полеміки можна погодитися частково, а друге не витримує критики, оскільки підприємство є суб’єктом господарювання і діяльність банків цілком відповідає зазначеним умовам.
Подібні дискусії, з нашої точки зору, носять більшою мірою лінгвістичний, ніж юридичний чи економічний характер. А тому застосування стосовно банків будь-якого з цих термінів не може мати визначального впливу на наслідки дослідження суті банку.
Виходячи із викладеного вище, ми вважаємо, що банк є такий інститут ринкової економіки і суб’єкт грошово-кредитних відносин, який приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунки — валютні, касові, інвестиційні, трастові, консультаційні, факторингові, з цінними паперами, з дорогоцінними металами і операції на основі вимог чинного законодавства та нормативних актів, що регулюють діяльність структур, які входять до банківської системи.
» следующая страница »
1 ... 42 43 44 45 46 4748 49 50 51 52 ... 381