Індикативне планування. Полягає у визначенні цілей соціально-економічного розвитку у формі конкретних параметрів (індикаторів) і розробленні переважно опосередкованих економічних заходів державного впливу для їх досягнення. Залежно від строків планування розрізняють короткострокові, середньостро- кові та довгострокові плани. Передусім необхідно сформулювати довгострокові цілі, потім середньострокові і короткострокові як етапи досягнення довгострокових цілей. Індикативне планування широко використовується у Франції, США, Японії, Швеції та інших індустріально розвинутих країнах.
Отже, метою державного економічного програмування і планування є забезпечення науково-обґрунтованого впливу держави на конкретні напрями соціально-економічного розвитку країни.
Державне регулювання цін,
соціального захисту населення і його доходів
Державне регулювання цін. Одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки є вплив держави на дію механізмів ринкового ціноутворення. Це важливий чинник регулювання економічних і соціальних процесів. За командно-адміністративної системи встановлював ціни і контролював їх дотримання спеціальний орган — Державний комітет по цінах. Ринкова економіка передбачає лібералізацію ціноутворення на основі співвідношення попиту, пропозиції та інших чинників. Але це не означає повне відсторонення держави від процесів ціноутворення, що спричинене стихійністю ринкових сил, тенденцією до монополізації економіки.
Ціна є найважливішим інструментом саморегулювання ринкової економіки, підпорядкування виробництва вираженим у формі платоспроможного попиту суспільним потребам, зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень НТП, підвищення якості товарів тощо.
Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За розвинутого ринку воно обмежується відповідним впливом на перед
умови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На початках формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в механізм ціноутворення, компенсуючи вади ринку щодо формування рівноважних цін.
Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися методами прямого (адміністративного) і непрямого (опосередкованого) впливу на ціни.
Методи прямого (адміністративного) регулювання цін. До них належать ціновий контроль (фіксування цін за допомогою адміністративно-правових інструментів), установлення граничних рівнів цін, декларування їх зміни, запровадження граничних рівнів торговельно-збутових надбавок, «заморожування» (блокування) цін, дотування виробництва товарів і надання послуг, укладення договорів про ціни між підприємствами та державою. Пряме регулювання цін на значно нижчому рівні, ніж рівноважний, вимагає раціонального нормування (впровадження норм споживання та відповідних способів раціонального розподілу).
Методи непрямого (опосередкованого) регулювання цін. Сюди відносять методи грошово-кредитного і фінансово-бюджетного регулювання, за допомогою яких держава регулює поведінку суб'єктів і ціноутворення, не диктуючи порядку і способів визначення цін та їх рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.
Державне регулювання соціального захисту населення і його доходів. Особливо важлива за ринкової економіки роль держави у соціальному захисті населення і перерозподілі доходів, оскільки однією із суперечностей розвитку ринкової економіки є нагромадження капіталу окремими соціальними групами за відносного зубожіння трудових верств населення, що загострює соціальні суперечності, спричинює соціальні конфлікти, які стримують, а іноді й унеможливлюють подальший розвиток ринкової економіки.
» следующая страница »
1 ... 364 365 366 367 368 369370 371 372 373 374 ... 452