Політична економія

•                      Регулювання облікової ставки (ставки рефінансування). Воно передбачає визначення вираженої у відсотках плати за кре­дити центрального банку, надані комерційним банкам з метою впливу на грошовий обіг і кредитування. Якщо облікова ставка знижується, комерційні банки збільшують попит на такі кредити, і навпаки. Відсоток за одержані від центрального банку кредити є основою калькуляції ставок комерційних банків, за якими вони видають позики (із власних і залучених коштів). З огляду на змі­ну облікової ставки центрального банку і відсоткових ставок ко­мерційних банків збільшується або зменшується пропозиція кре­дитних ресурсів.

Щодо цього особливо актуальне визначення оптимального рів­ня ставки рефінансування, оскільки кількісний результат впливу цього інструмента надзвичайно складно оцінити заздалегідь. Ефект від його використання важко передбачити, а для об'єктив­ної оцінки результатів від упровадження ставки рефінансування необхідно чимало часу. Загалом, ефективність маневрування ставкою рефінансування залежить від координованості багатьох напрямів економічної політики.

•                  Операції з державними ЦП. Будучи сегментом національно­го фондового ринку, виконують функцію обслуговування дер­жавного боргу, пов'язаного з дефіцитним фінансуванням дер­жавних витрат, а також важливого інструмента монетарної полі­тики. Регулювання грошового обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженням функції обслуговування дер­жавного боргу.

Успішне функціонування ринку державних ЦП значною мі­рою залежить від гарантій високого рівня ліквідності або дохід­ності фондових цінностей, що перебувають в обігу. Це можливе за наявності таких передумов:

—               гарантування високого і стабільного відсотка за державни­ми ЦП;

—                 застосування інструментів, які уможливлюють надання державним ЦП антиінфляційного «імунітету» (установлення по­зитивного відсотка, індексація, прив'язка емісії до матеріальних цінностей тощо);

—               законодавче обмеження максимальної величини державно­го боргу;

—                запровадження податкових пільг для фізичних і юридич­них осіб, які інвестують свої фінансові ресурси в державні ЦП;

—               інформаційне забезпечення учасників ринку державних ЦП.

•                   Грошова емісія. Взаємозв'язок між монетарною і фіскаль­ною політикою полягає у можливості використання грошово- кредитних інструментів для інфляційного фінансування дефіци­ту бюджету. Здійснюють його у формі сеньйоражу (різниця між номінальною вартістю грошей і витратами на їх емісію) та інфля­ційного оподаткування. Сеньйораж є реальною вартістю створе­ної грошової маси і дорівнює:

АМ₀ — приріст грошової маси; М_о — реальний запас грошової маси.

Інфляційний податок на грошову масу — це темп інфляції, помножений на реальний запас грошової маси, або

ж М₀ ~ р *

—                            інфляційний податок.

Відмінність між інфляційним податком і фінансуванням дер­жавних дефіцитів шляхом емісії грошей полягає у тому, що інф­ляційний податок роз'їдає реальну вартість номінальних активів, які, на відміну від реальних, не спроможні пристосувати свою вартість та дохід до інфляції.

Вигоди держави від запровадження інфляційного податку в тому, що обидва її найбільші зобов'язання (грошова маса і дер­жавний борг) є номінальними. Сеньйораж та інфляційний пода­ток існують поряд.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 362 363 364 365 366 367368 369 370 371 372  ... 452