Перехідна економіка — стан економіки однієї або кількох країн під час їх
переходу від однієї системи координації господарського життя суспільства
до іншої, принципово відмінної від не ї.
Зміст перехідної економіки полягає не стільки у реформуванні економічної політики і методів господарювання, скільки у перетворенні системи соціально-економічних відносин. Якісним змінам підлягають усі складові економіки: спосіб аллокації, комбінації ресурсів і права власності, тип відтворювання і моделі мотивації економічної поведінки, цілі й чинники економічного розвитку, інституції та право.
Часто і обґрунтовано перехідну економіку ототожнюють з економікою змішаною, тобто економікою, яка поєднує в собі старі та нові якості, або з економікою багатоукладною, що включає в себе якісно різні способи господарювання. Однак ці характеристики не вичерпують складний і суперечливий політекономічний зміст феномену перехідної економіки, оскільки це не просто економіка переходу від однієї якості до іншої, а особлива за якістю економіка, яка може функціонувати, відтворюватися, діяти протягом тривалого часу.
Її характеризує аномальний, кризовий, стресовий, тобто загалом нездоровий розвиток. Вона є економікою виживання су-
спільства перехідного типу, пристосування до швидко змінюваних умов розвитку, економікою, в якій гіпертрофований вплив мають неекономічні чинники. У перехідній економіці процеси відмирання застарілих і становлення принципово нових зв'язків та елементів домінують над процесами їх функціонування. Тому головне завдання транзитології, економічної теорії і політики загалом полягає у виокремленні й дослідженні закономірностей перехідного економічного розвитку з метою прискорення процесу якісних перетворень і мінімізації соціальних утрат, спричинених цими перетвореннями.
В економічній транзитології розрізняють традиційну перехідну економіку та перехідну економіку нового типу.
Традиційна перехідна економіка. Вона охоплює економічні системи, що перебувають у стані переходу від натурального до ринкового господарства. Подібні утворення репрезентують типову багатоукладну економіку з різним ступенем розвитку державного і приватного секторів. Важливими ознаками цих економічних систем є опора на товарний експорт, дуалізм в економіці (великі державні або багатонаціональні кампанії поряд із традиційним сільськогосподарським виробництвом).
Країни з традиційною перехідною економікою належать за умовами і рівнем економічного розвитку до таких двох груп:
1) нафтовидобувні країни, що розвиваються. Завдяки встановленим і підтримуваним ОПЕК монопольно високим цінам на нафтопродукти їм вдалося створити протягом останніх трьох десятиліть потужну матеріальну інфраструктуру, що охоплює розвинуті транспортну і комунікаційну системи, енергозабезпечення, освіту і охорону здоров'я, а також високий рівень доходів на душу населення. Внаслідок умілого використання наявних природних ресурсів, нагромадження на цій основі багатства нафтовидобувні країни, що розвиваються, значно віддалилися від натурального господарства переважно аграрного типу, наблизилися до сучасної ринкової економіки;
2) країни, в яких активно діє неформальний сектор, розвивається підприємницька діяльність. Однак, не зважаючи на це, в них слаборозвинуті фінансові інституції, обмежується грошовий обмін, погіршуються умови торгівлі. У цих країнах високий рівень неписьменності, недостатня матеріальна інфраструктура, низький рівень розвитку людського капіталу та економіки загалом. До цієї групи належать більшість країн тропічної Африки, деякі країни південної Азії (Індія, Бангладеш, Афганістан, Ньянма, Непал, Шрі-Ланка) і деякі, в основному малі, країни Латинської Америки (Болівія, Гаїті, Гватемала, Перу).
» следующая страница »
1 ... 369 370 371 372 373 374375 376 377 378 379 ... 452