Ефективна ринкова економіка неможлива без регулюючої ролі держави, особливо у країнах, де відбувається перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової.
Зміст державного регулювання економіки обумовлюється економічними цілями держави, засобами та інструментами, якими вона володіє у здійсненні активної економічної політики. Загалом державне регулювання передбачає інформування учасників ринку про стан економіки і перспективи її розвитку; обґрунтування економічної політики державних органів влади, яку вони здійснюватимуть на певному етапі розвитку; проведення заходів щодо розвитку державного сектору економіки як одного з важливих інструментів впливу держави на економічні процеси. У країнах з трансформаційною економікою воно покликане забезпечити створення ефективної конкурентоспроможної на світовому ринку економічної системи.
Державне регулювання є не лише організаційно-управлінською, економічною, а й соціальною проблемою, оскільки його особливості залежать від економічної культури, демократії, рівня розвитку політичних інституцій, ментальності та ін. Воно тісно пов'язане з економічною географією, муніципальними фінансами і менеджментом, економічною історією, статистикою, галузевими і функціональними економіками, пронизує всі грані суспільного буття. Усе це свідчить, що його ефективність пов'язана з дією численних економічних та інституціональних чинників.
Зводити державне регулювання економіки до сукупності методів і важелів управлінського впливу на соціальні та економічні процеси було б необґрунтовано, оскільки управлінська дія держави — лише один з аспектів державного регулювання. Його стрижнем є визначення мети функціонування економічної системи, конкретних функцій кожного її елемента у реалізації цієї мети, їх взаємодії з іншими елементами системи державного регулювання.
Необхідність державного регулювання ринкової економіки обґрунтували англієць Дж.-М. Кейнс, голландець Ян Тінберген (1903—1994) і норвежець Рагнар Фріш (1895—1973). Згідно з концепцією Я. Тінбергена економічна політика держави повинна бути спрямована на підвищення добробуту населення, в оцінюванні якого необхідно послуговуватися системою макроекономічних показників. Узгодження цілей та інструментів щодо їх досягнення дає змогу обрати оптимальний варіант політичних дій. Цілями макроекономічної політики, на думку Тінбергена, є обсяги державних витрат і реальної заробітної плати; загальний рівень виробництва; інвестиції; сукупний попит; сальдо платіжного балансу. Досягнення конкретних цілей забезпечується відповідними інструментами: кількісними (фіскальна і грошово-кредитна політика) і якісними (роздержавлення, приватизація, лібералізація економіки). Вибір інструментів і показників залежить від конкретного економічного і соціального стану суспільства і цілей, які переслідує уряд країни. Найчастіше уряд прагне досягти так званої «тріади цілей»: зростання ВВП, повної зайнятості, нульової інфляції.
Функції державного регулювання економіки. Їх уперше систематизував американський економіст Р. Масгрейв у праці «Фінанси в теорії і практиці», звівши функції державного регулювання економіки до:
— надання або регулювання необхідної кількості суспільних благ;
— розподілу доходів і майна;
— регулювання рівня зайнятості та рівня цін.
Функції сучасної держави значно розширилися, що пов'язане з глобалізацією (необхідність зменшення негативних наслідків впливу зовнішніх чинників у відкритих економіках) і соціалізацією економіки (табл. 4.15).
Таблиця 4.15
Функції державного регулювання економіки
|
Назва функцій
» следующая страница » |