Політична економія

Однак і це визначення предмета політичної економії не є пов­ним, оскільки воно не відображає зв'язок сукупності виробничих відносин як економічного базису суспільства з його надбудовою — сукупністю політичних, правових та інших суспільних відносин. Цей зв'язок полягає у впливі базису на надбудову і надбудови на базис, яка допомагає йому зміцніти і розвинутися, а також лікві­дувати застарілий базис, сформувати новий. Вплив базису на над­будову виявляється у таких аспектах:

—               базис визначає соціальний характер надбудови відповідно до власного соціального характеру;

—                базис вростає у надбудову, тобто відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання благ переносяться на відносини надбудови, охоплюють і підпорядковують їх собі.

Цей процес яскраво виражений у постсоціалістичних країнах, що капіталізуються: у них ринкові відносини вже охопили полі­тичні відносини (боротьба політичних партій за владу перетвори­лася на ринок, своєрідним товаром якого є сама влада, рекламу якого здійснюють певні капітали за допомогою засобів масової ін­формації), сімейні відносини (шлюбний контракт), культурні від­носини (перетворення продуктів культури на товар) та інші скла­дові надбудови.

Вростання базису в надбудову наділяє її інститути функціями, яких вимагає базис. Насамперед це стосується такого інституту надбудови, яким є держава. Як орган суспільства, загальною функ­цією якого є управління людьми через управління відносинами між ними, держава виконує і суто економічні функції: розподілу національного доходу між класами та верствами населення (подат­кова система), регулювання всіх процесів суспільного відтворення (система правових та економічних інструментів) з метою забезпе­чення загальної ринкової рівноваги, створення умов для іннова­ційного і сталого розвитку економіки тощо. Вона є і безпосереднім суб'єктом господарювання як власник підприємств окремих галу­зей економіки.

Внаслідок вростання виробничих відносин у надбудову поєд­нується об'єктивне і суб'єктивне — об'єктивні виробничі відно­сини з суб'єктивними діями людей у політичних, правових та інших відносинах надбудови — реальне і формальне надання виробничим відносинам (як санкціонованим державою) соці­ального характеру. Це виявляється у встановленні державою багатьох соціально-економічних нормативів: тривалості робо­чого дня, розмірів мінімальної заробітної плати, межі бідності тощо. І хоч предметом політичної економії є суто об'єктивні ви­робничі відносини, вона не може залишити поза увагою привне­сені у надбудову (вторинні, третинні) відносини. Не випадково К. Маркс складовою предмета дослідження капіталістичного способу виробництва вважав державу як концентрований вияв буржуазного суспільства, у тому числі податки, державний борг, державний кредит тощо. Йому також належать поняття «вто­ринні», «третинні», «похідні», «перенесені», «непервинні ви­робничі відносини».

Отже, класики буржуазної (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо) і пролетарської (К. Маркс, Ф. Енгельс) політичної економії вважа­ли її предметом об'єктивне — суспільні відносини між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживанні благ, при­таманні їм економічні закони у взаємозв'язку з продуктивними силами та надбудовою суспільства.

У другій половині XIX ст. започатковано суб'єктивно-психо­логічний підхід до предмета політичної економії. Англійський економіст, статистик і філософ Вільям-Стенлі Джевонс (1835— 1882) у праці «Теорія політичної економії» (1871) за вихідний пункт дослідження взяв бажання (потреби) індивіда, тобто відно­сини людини до продукту, а головним завданням економічної нау­ки вважав вивчення умов отримання споживачем максимуму на­солоди за мінімуму витрат. Згідно з таким поглядом економічні закони є похідними від суб'єктивно-психологічних мотивів та оці­нювань індивідів. Відмовившись від традицій класичної політич­ної економії, В.-С. Джевонс проігнорував і поняття «політична економія», замінивши його поняттям «економічна теорія».

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 16 17 18 19 20 2122 23 24 25 26  ... 452