Політична економія

—                 координаційні (визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи та місце елементу в ній);

—              субординаційні (вказують на підпорядкований зв'язок еле­ментів у системі);

—               генетичні (розкривають зв'язок елементів економічної сис­теми в процесі зародження, розвитку та відмирання окремих із них або системи загалом).

Так, генезою (зародженням) капіталістичного способу вироб­ництва є товарне виробництво, а генетичною клітиною капіталіс­тичних виробничих відносин є товар робоча сила, тобто відносини купівлі-продажу робочої сили найманих працівників капіталіс­тами (роботодавцями).

Передбачаючи підхід до економічної системи як до цілісності, системний метод дає змогу з'ясувати взаємодію окремих елемен­тів системи, яка породжує не притаманні окремим елементам властивості цілісної системи, внаслідок чого перед політичною економією постали особливі, макроекономічні проблеми. Такими є проблеми загальної ринкової рівноваги, чинників та форм вияву її нестабільності — нерівномірності економічного зростання, ін­фляції, безробіття тощо.

Системному методу дослідження виробничих відносин як ці­лісності притаманні й інші методологічні принципи, згідно з яки­ми одна й та сама дія на частини системи впливає і на систему за­галом; зміна системи не є адекватною сумі змін її частин; розвину­тіші форми (елементи) виробничих відносин не можна зводити до простіших (наприклад, гроші до товару), оскільки розвинутіші форми мають особливості, які не властиві попереднім, менш роз­винутим формам; розуміння структури системи як способу взає­модії її елементів, тобто як внутрішньої організації системи, яка відображає її сутність і розкривається у загальних для системи економічних законах.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Цей метод є теоретичним процесом діалектичного розгортання сутності в багатоманітність форм її вияву. Тобто рух пізнання від абстрак­тного до конкретного є рухом від простого до складного, від загаль­ного до особливого, від нерозвинутого до розвинутого. У процесі сходження від абстрактного до конкретного абстрактне як сутність певного виробничого відношення виступає як просте, нерозвинуте, а конкретне — як складне, ціле в єдності його різноманітних сто­рін, властивостей, ознак. На відміну від конкретного абстрактне неможливо відчути органами людського чуття (зором, слухом то­що), його можна осягнути лише теоретично. Це, наприклад, пояс­нює, чому гроші неможливо ні побачити очима, ні взяти в руки, ні покласти у кишеню, бо вони є абстрактним поняттям, яке теоре­тично відображає наявність у ринковому господарстві особливого товару, що виконує роль загального еквівалента. Побачити очима, взяти в руки, покласти у кишеню можна конкретне, яким є грошо­ва одиниця: гривня, долар, марка, евро тощо.

Сходження від абстрактного до конкретного як рух від прості­ших до складніших, тобто до конкретних економічних відносин, процесів і явищ, — це не лише інструмент пізнання певного еко­номічного явища, воно також відображає поступовий рух су­спільства від нижчих його форм і ступенів розвитку до вищих. Зокрема, логіка перетворення простішої категорії «гроші» на складнішу категорію «капітал» теоретично відтворює тривалий історичний процес становлення капіталістичного способу вироб­ництва.

Процес сходження відбувається не лише від абстрактного до конкретного, а й від конкретного до абстрактного. У ньому кон­кретне виступає двічі: на початку і наприкінці руху, тобто як те, з чого починається пізнання, і те, чим воно завершується. При цьо­му конкретне наприкінці руху постає збагаченим знанням його абстрактних, внутрішніх, сутнісних властивостей.

 

« Содержание


 ...  26  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я