Отже, джерелом приросту капіталу, джерелом додаткової вартості є додаткова праця найманого робітника.
У розглянутій ситуації восьмигодинний робочий день розпадається на 4 год. необхідної праці, коли створюється вартість, що дорівнює вартості робочої сили, і 4 год. додаткової праці, протягом якої створюється додаткова вартість.
Уже в період розпаду первіснообщинного ладу продуктивність праці перевищила рівень, який давав змогу безпосереднім виробникам виробляти стільки засобів існування, скільки їм було необхідно для підтримання власного життя. Виявом цього був поділ праці на необхідну і додаткову, а продукту — на необхідний і додатковий.
Необхідна праця — праця, потрібна для виробництва необхідного продукту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.
Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.
Ще за первіснообщинного ладу в общинах існували особи (старійшини, служителі культу тощо), які не брали участі у трудових процесах і жили за рахунок додаткового продукту, створеного одноплемінниками.
З розвитком продуктивності праці в межах рабовласницького і феодального способів виробництва відбулося збільшення розмірів додаткового продукту, за рахунок якого існували рабовласники та феодали.
Розмежування праці безпосередніх виробників на необхідну і додаткову, а продукту їх праці на необхідний і додатковий було економічною основою суспільного поділу праці на фізичну і розумову, класового поділу суспільства, передумовою соціально-економічного прогресу. Адже основою розвитку науки, мистецтва, культури є саме додаткова праця безпосередніх виробників, яка створює додатковий продукт.
Ще до виникнення капіталізму продуктивність праці була на такому рівні, за якого безпосередньому виробникові досить було витрачати приблизно половину робочого часу для виробництва необхідних йому та його сім'ї засобів існування. Наприклад, у феодальному суспільстві кріпаки меншу частину тижня працювали на себе, а більшу — на феодалів. Це дає підстави стверджувати, що в період формування капіталістичного способу виробництва робочий день поділявся на необхідний і додатковий час
риблизно навпіл.
Необхідний робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється необхідна праця, якою створюється необхідний продукт і його вартість, еквівалентна вартості робочої сили. Відповідно додатковий робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється додаткова праця, якою створюються додатковий продукт і його вартість — додаткова вартість.
Розкриття механізму самозростання вартості допомагає зрозуміти суперечність загальної формули капіталу (Г—Т—Г) і з'ясувати спосіб її розв'язання. Стає очевидним, по-перше, що додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, оскільки в ній рухаються рівновеликі вартості; по-друге, що додаткова вартість створюється живою працею найманого працівника у сфері виробництва; по-третє, що додаткова вартість не може виникнути і поза сферою обігу, бо якщо вироблений товар, який містить у собі додаткову вартість (Т), не пройде другу фазу сфери обігу (Т'—Г), тобто не буде проданим, то його вартість, включаючи додаткову вартість, взагалі не перетвориться на грошову форму і тому не відбудеться самозростання початково авансованої суми грошей.
Капітал як виробниче відношення. Постійний і змінний капітал
Капітал як виробниче відношення. Механізм самозростання вартості розкриває не тільки таємницю походження додаткової вартості, він допомагає зрозуміти, що гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. Тому капітал повинен мислитися не тільки як вартість, що приносить додаткову вартість (самозростаюча вартість), а й як суспільне відношення виробництва.
» следующая страница »
1 ... 111 112 113 114 115 116117 118 119 120 121 ... 452