необхідний робочий час ' додатковий робочий час 1
Такий розподіл робочого дня на необхідний і додатковий робочий час означає, що норма додаткової вартості становить 100 %. За такої норми додаткової вартості та за денної вартості робочої сили найманого працівника у 80 дол. додаткова вартість становитиме також 80 дол. Але зі збільшенням робочого дня на годину зміниться відповідно і величина додаткової вартості:
Ь~—І——І----- н--- 1--- 1 і „ і -—ь—
необхідний робочий час J додатковим робочии час
У цьому разі норма додаткової вартості становитиме 125 %. За такої норми додаткової вартості і незмінної вартості робочої сили маса додаткової вартості зросте до 100 дол., оскільки 80К- 125 % = 100. У наведеному прикладі тривалість необхідного робочого часу залишилась незмінною, а тривалість додаткового робочого часу збільшилась внаслідок абсолютного подовження робочого дня,
тобто внаслідок абсолютного збільшення кількості праці найманого робітника. Такий спосіб збільшення додаткової вартості одержав назву абсолютної додаткової вартості.
Абсолютна додаткова вартість — додаткова вартість, створена внаслідок
абсолютного подовження робочого дня за межі необхідного робочого часу.
Методом збільшення виробництва абсолютної додаткової вартості є також підвищення інтенсивності праці. Підвищення інтенсивності праці за незмінного робочого дня означає абсолютне збільшення витрат робочої сили, оскільки більш інтенсивна праця тієї самої тривалості по суті дорівнює робочому дню більшої тривалості за попередньої інтенсивності праці. Тому підвищення інтенсивності праці є прихованою формою подовження робочого дня, тобто виробництва абсолютної додаткової вартості. Саме залежність величини додаткової вартості від тривалості робочого дня спричинила те, що з другої половини XIV ст. до кінця XVII ст. робочий день сягав 16 год. на добу. Робочий день має свої фізичні та моральні межі. Фізична межа робочого дня обумовлюється часом відновлення працівником своїх фізичних сил (час сну, споживання їжі тощо), моральна — необхідністю витрат часу на отримання освіти і кваліфікації, задоволення культурних потреб тощо.
Уся історія капіталізму пов'язана з боротьбою робітничого класу за скорочення робочого дня, його законодавче внормуван- ня. Загальним наслідком боротьби найманих працівників за скорочення робочого дня стало законодавче встановлення у ЗО-ті роки XX ст. у більшості розвинутих країн 8-годинного робочого дня: у Франції — 1936 р., у Німеччині, США — 1938 р., Японії — 1947 р. Проте законодавче встановлення 8-годинного робочого дня не означає, що капітал відмовився від практики абсолютного подовження робочого дня. І тепер поряд з методами підвищення інтенсивності праці (конвеєрні системи тощо), застосовують також прямі методи подовження робочого дня (надурочні роботи, системи «гнучких графіків» робочого дня, «друга» і «третя» роботи).
Проблема тривалості робочого дня пов'язана із встановленням нормального робочого дня — міри праці, яка не шкодить нормальній тривалості існування та нормальному розвитку робочої сили, Відносна додаткова вартість. Це принципово інший за змістом спосіб виробництва додаткової вартості. Сутність його полягає у зростанні продуктивності суспільної праці, яке своїм наслідком має скорочення необхідного робочого часу і збільшення завдяки цьому додаткового за незмінного робочого дня чи навіть його скорочення.
необхідний робочий час
Наприклад, 10-годинний робочий день поділяється на необхідний і додатковий робочий час навпіл:
додатковий робочий час
У цьому разі норма додаткової вартості дорівнює 100 %. За вартості денної робочої сили у 80 дол. маса додаткової вартості становитиме М = 80¥' 100 % = 80 дол. Якщо за тієї ж тривалості робочого дня необхідний робочий час скоротити на 2 год., то настільки ж збільшиться додатковий час:
» следующая страница »
1 ... 114 115 116 117 118 119120 121 122 123 124 ... 452