Основи інвестиційного менеджменту

відносини власності: власні, залучені, займані;

види власності: державні інвестиційні ресурси (бюджетні, позабюд­жетні, держвласність та ін.); інвестиційні ресурси офіційних фінансо­во-кредитних організацій (банки, інвестиційні та пайові фонди, не­державні пенсійні фонди, страхові і лізингові компанії тощо); фінан­сові кошти індивідуальних інвесторів; інвестиційні ресурси іноземних інвесторів; корпоративні інвестиції (акціонерні товариства тощо);

рівень власника: на рівні держави (макрорівень); на рівні регіонів (мезорівень); на муніципальному рівні (мікрорівень); на рівні підприємств, комплексів, галузей (мікрорівень).

Кожне джерело фінансування має свої особливості й умови вико­ристання, тому при організації фінансування аналізуються позитивні та негативні наслідки використання можливих форм фінансування

[6,9,14,17,18,25,37]        з наступним вибором найбільш відповідних для реалізації конкретної програми. До основних форм фінансування мож­на віднести:

1)   боргове фінансування: позики у фінансових структурах; випуск корпоративних облігацій; лізинг;

2)   часткове фінансування: пайова участь зовнішнього інвестора (юридичної чи фізичної особи) у капіталі підприємства (акціонерно­му, складовому й ін.); випуск (емісія) додаткового обсягу корпоратив­них акцій; венчурні (ризикові) інвестиції;

3)   на основі власного капіталу: амортизаційний фонд; фонд роз­витку (інвестиційний); резервний капітал; нерозподілений прибуток.

Як правило, до фінансування програм одночасно залучаються різні джерела інвестування, що в сукупності дозволяє створити систему фінансового забезпечення проектів, що входять у програму розвитку підприємства.

При виборі форм боргового фінансування необхідно враховува­ти, що: термін використання позикових коштів лімітований; високі витрати щодо виплати відсотків по кредитах сприяють появі ризику неплатоспроможності; необхідно мати заставні гарантії; можлива пе­редача застави (чи частини активів) у рахунок боргових зобов’язань.

Особливе місце серед джерел боргового фінансування займає лізинг. Це кредит, наданий лізингодавцем лізингоодержувачу у вигляді рухомого чи нерухомого майна. Передача майна здійснюється на умо­вах строковості, зворотності та платності. Лізинг характеризується, з одного боку, як товарний кредит, з іншого боку, виступає як фінансо­ва оренда.

У лізинговій угоді беруть участь, як правило, три організації — лізингодавець, постачальник, лізингоодержувач. Можуть бути і два учасники (без посередника) — постачальник та лізингоодержувач. За договором лізингу лізингодавець зобов’язується придбати у власність майно у визначеного постачальника для передачі в тимчасове володін­ня лізингоодержувача. Основа будь-якої лізингової угоди — фінансо­во-кредитна операція, яка відображається у договорі. Як правило, у лізинговому договорі передбачається право лізингоодержувача на придбання майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору (угоди), а отже, і право власності на нього. Розрізняють лізинг оперативний — з неповною окупністю та фінансовий — з повною окуп­ністю. За умовами лізингу лізингоодержувачі зобов’язані вчасно здійснювати лізингодавцям платежі. Загальна сума платежів включає: повну вартість лізингового майна; суму кредиту, використану лізин- годателем щодо купівлі майна; комісійну винагороду лізингодавцю; страхові платежі за лізингове майно, якщо воно було застраховано лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором.

До переваг лізингу можна віднести:

1.   Пільгові податкові умови для обох сторін. Прибуток, що опо­датковується у лізингоодержувача, зменшується за рахунок включен­ня у витрати обігу орендних платежів, у лізингодвця — амортизаційні відрахування.

 

« Содержание


 ...  112  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я