А 1 квітня 1957 р. Аденауер знахабнів до того, що «висловив ідею» оснащення бундесверу тактичною ядерною зброєю. 28 травня того ж року Аденауер вже виступив з такою пропозицією у Вашингтоні.
25 березня 1958 р. рішення про озброєння бундесверу атомною та ракетною зброєю прийняв бундестаг ФРН.
З моменту закінчення другої світової війни на той час минуло 13 років. Нетяжко було згадати, що після Першої світової війни у частково демілітаризованій Версальським договором 1919 р. веймарській Німеччині саме через такий приблизно час до влади прийшов Адольф Гітлер. Аналогія була невтішною.
В країнах Сходу забили тривогу. 10—12 квітня 1958 р. в Празі відбулась нарада міністрів закордонних справ східних сусідів ФРН — НДР, Польщі та Чехословаччини. Велике занепокоєння виникло в СРСР. Да і в країнах Заходу, особливо європейських, перспектива озброєння ФРН ракетно-ядерною зброєю не могла викликати ентузіазму. Але оскільки мирного договору з Німеччиною, який би точно регламентував післявоєнний статус Німеччини, не було, то в становищі, що змінювалось, можна було чекати від німецької сторони будь-яких «новацій». Гостро постало питання про необхідність вирішити проблему об’єднання Німеччини, з якою можна було б підписати мирну угоду.
Нагадаємо, що на той час існувало два принципи вирішення цього питання: принцип загальнонімецьких вільних виборів, що фактично призводив до приєднання НДР до ФРН, тобто до ліквідації НДР, — «план Ідена». Він був запропонований ще на Женевській нараді міністрів закордонних справ в 1955 р., і пропозиція СРСР — створення керівних органів об’єднаної Німеччини на паритетних засадах між НДР і ФРН.
29 липня 1957 р. в Шенсберзькій ратуші (Західний Берлін) представники США, Великобританії, Франції та ФРН висунули так званий Шенсберзький план об’єднання Німеччини. Він передбачав знову таки загальнонімецькі вибори під міжнародним контролем. Оскільки у надісланій на адресу СРСР Шенсберзькій декларації не було практично нічого нового, вона була оцінена радянською стороною як «нереальна» і відхилена.
Отже, німецька проблема не просувалась вперед і ще більше загострилась у зв’язку з новою «берлінською кризою».
Третя Берлінська криза
Те, що в центрі НДР, в її столиці Берліні, знаходилась західна зона — Західний Берлін
, було болем соціалістичної Німеччини. Хоч соціальні проблеми в НДР вирішувались досить вдало, а рівень життя був одним з найвищих з усіх європейських соцкраїн, «показова виставка Заходу» — Західний Берлін підкреслював мізерність життєвого рівня східних німців у порівнянні з західними. А вільне спілкування з Західним Берліном давало можливість східним німцям досить просто втікати на Захід. І вони втікали. За період з 1953 р. до 1961 р. з НДР на Захід втекло 2 млн 245 тисяч німців. Кількість населення НДР, не дивлячись на високий приріст за рахунок високої народжуваності, знизилась з
19 млн 292 тис. до 17 млн 298 тис. М. Хрущов назвав Західний Берлін «раковою пухлиною на тілі НДР».
27 жовтня 1958 р. Вальтер Ульбрихт
28 зробив заяву, що оскільки західні держави порушили Потсдамську угоду, ремілітаризувавши ФРН, то тим самим вони втратили право і на інші рішення цієї угоди — права тримати свої війська у західних зонах Берліну, який весь має стати столицею НДР. Хрущов підхопив цей юридично логічний висновок.
27 листопада 1958 р. СРСР направив урядам США, Великобританії, Франції, ФРН та НДР ноту, в якій пропонував перетворити Західний Берлін на «демілітаризоване вільне місто» (тобто, вивести звідти війська західних держав). На «міркування» західним державам давалось шість місяців, після чого контроль над комунікаціями між Західним Берліном і ФРН мав повністю перейти до уряду НДР, який буде користуватися своїм суверенним правом над усією своєю територією. В разі спроби порушити цей суверенітет порушникам дадуть відсіч розташовані в НДР союзні радянські війська.
» следующая страница »
1 ... 90 91 92 93 94 9596 97 98 99 100 ... 187