1. повага до основних прав людини, а також цілей та принципів Статуту ООН;
2. повага до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн;
3. визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і малих;
4. утримання від інтервенції й втручання у внутрішні справи інших країн;
5. повага до прав кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом ООН;
6. утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;
7. утримання від агресії проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої країни;
8. врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шляхом;
9. сприяння взаємним інтересам і співробітництву;
10. повага до справедливості й дотримання міжнародних зобов’язань.
Не обійшлося на конференції і без проблем. Літак, що перевозив частину делегації КНР, упав в море, в чому китайці обвинуватили певні іноземні спецслужби. Присутність на форумі представників країн з різною політичною орієнтацією соціалістичні КНР та ДРВ, натівська Туреччина, Пакистан з СЕАТО, з Багдадського пакту — Ірак, Іран і та ж Туреччина — створювала подекуди певне напруження: прем’єр- міністр Цейлону Дж. Котелавала, підтриманий іракським та турецьким делегатами, вимагав засудження «радянського колоніалізму у Східній Європі». Зійшлися на формулюванні: «засудження колоніалізму в усіх його виявах».
В цілому ж Бандунзька конференція мала велике міжнародне значення. Вона свідчила про наявність могутнього фронту боротьби проти колоніалізму, з чим мали рахуватися держави-колонізатори. Вона підтримувала в міжнародних відносинах принцип мирного співіснування, виступала проти біполярності й конфронтацій. Вона створила засади для утворення в біполярній системі світу нейтралістського напрямку — «Руху неприєднання». Нарешті, вона створила прецедент для скликання подібних міжнародних конференцій країн, що визволились в 50-х роках: Конференції солідарності народів Азії й Африки в Каїрі в 1957 р., Конференції незалежних країн Африки в Аккрі в 1958 р., Конференції народів Африки в Тунісі в 1958 р. Всі вони зробили свій внесок в справу деколонізації і принципу мирного співіснування. А створена в Каїрі в грудні 1957 р. Організація солідарності народів Азії та Африки (ОСНАА) виконувала нелегке завдання об’єднання цих континентів.
Утворення «Руху неприєднання»
Виникнення наприкінці 50-х років значної кількості країн «третього світу», які отримали незалежність внаслідок звільнення від колоніалізму, викликало у ряду відомих політичних діячів ідею створення міжнародного об’єднання, яке б, як сказав Тіто, могло продемонструвати «великим державам, що вони не можуть більше самі тримати в руках долю світу». Головними ініціаторами створення «Руху неприєднання» були Неру, Тіто та Насер, їх вважають «батьками» цього «Руху». Хоча причини, якими керувались три «батька», були різними.
«Чистим» ідейним натхненником «Руху» був Неру, який стояв на філософських позиціях гандізму і виступав за мир і розрядку. Тіто, президент соціалістичної СФРЮ і керівник КПЮ, не міг приєднатись до блоку «Захід» з ідейних причин і не хотів більше повертатись до очолюваного Москвою блоку «Схід», де існував кремлівський диктат. Насер волів очолити ЛАД, зробити з нього централізоване об’єднання і звільнити арабські країни від західної залежності — він бачив в «Русі неприєднання» можливого союзника. Так чи інакше, ці три загальновідомі авторитетні діячі, до яких приєднались керівники Індонезії та Гани, розіслали запрошення більшості азіатських та африканських держав
взяти участь у конференції, яка організовувалась в Бєлграді.
1—6 вересня 1961 р. в Бєлграді відбулась конференція 25 голів урядів країн, які започаткували «Рух неприєднання»
» следующая страница »
1 ... 86 87 88 89 90 9192 93 94 95 96 ... 187