Міжнародні відносини 1945-1975 років

Від можливості розрядки до загрози катастрофи

Кінець 50-х—початок 60-х років відзначався певною невизначеністю американо-радянських відносин після зміни геополітичного та стратегіч­ного становища США внаслідок появи у Радянського Союзу міжконти­нентальних балістичних ракет, тобто засобів доставки до території США радянської ядерної зброї; невирішеністю німецького питання в умовах, коли у ФРН не лише відбулась ремілітаризація, але канцлер Аденауер вже вимагав озброєння бундесверу «сучасною» ракетно-ядерною зброєю; коли надзвичайно загострились китайсько-американські відносини; коли ра­дянсько-американські відносини за ініціативи президента Ейзенхауера ніби отримали сприятливі можливості для покращення, але цього не ста­лось; коли значно погіршились радянсько-китайські відносини аж до повного розриву між двома найбільшими і наймогутнішими соціалістич­ними державами; нарешті, коли внаслідок Карибської (Кубинської) кризи світ опинився на межі третьої світової війни.

Тенденції' розвитку радянсько-америнакських відносин наприкінці 50-х років

Американська громадська думка, на період другої світової війни дружня щодо союзницької держави — Радянського Союзу, за 10—16 ро­ків дещо змінилась. Повна відсутність в СРСР прав людини, демократії; заборона приватної власності, підприємницької діяльності; негатив­не ставлення до збагачення (хоча партійна номенклатура збагачува­лась і жила «розкішно»), викликало у пересічного американця нега­тивну реакцію до СРСР. Загроза поширення подібних комуністичних порядків на Америку лякала американців.

У питаннях відносин США до СРСР американців можна було по­ділити, незалежно від партійної залежності — демократи чи республі­канці, на дві групи: «яструбів», які відверто вороже ставились до СРСР, відстоювали необхідність жорсткої антирадянської політики та поси­лення гонки озброєнь (не в останню- чергу через те, що були пов’язані з військово-промисловим комплексом), та «голубів», більш помірко­ваних, тих, хто вважав за краще дотримуватись більш лояльних відно­син з Радянським Союзом аби не викликати третьої світової війни в умовах, коли США втратили свої колишні пріоритети — атомну мо­нополію та територіальну недосяжність.

Об’єктивно загострення американо-радянських відносин посилю­валось тим, що йшла величезна гонка озброєнь, зупинити яку було досить важко, а може й неможливо. Адже розігнаний тяжкий «махо­вик» американського військово-промислового комплексу складався не лише з тисяч впливових промисловців, для яких виготовлення зброї було їх бізнесом, джерелом збагачення і сенсом життя, але і з мільйонів робітників і різноманітних спеціалістів, які дорожили високооплачу- ваною роботою, що давала їм можливість заможно жити.

Отже, зупинити оберти цього розігнаного тяжкого «маховика» було ох як важко.

Появу у Радянського Союзу міжконтинентальних балістичних ра­кет зацікавлені особи використали для підняття тривожного галасу про відставання США у військовій галузі від СРСР, зарепетували про не­обхідність посилення гонки озброєнь з метою «наздогнати СРСР». Спеціально створена в США «комісія Рейтера» рекомендувала прези­денту посилювати гонку озброєнь до повної перемоги в цьому плані над Радянським Союзом, підкреслюючи необхідність використовува­ти економічні та технічні переваги США над СРСР. Цікаво, що доку­мент мав назву «Залякування і виживання в ядерну добу». Десь з цього моменту система «залякування» стала істотним елементом в амери­канському стратегічному наступі на СРСР.

Для Радянського Союзу, як і для інших соціалістичних держав, лихоманкова гонка озброєнь лягала непосильним тягарем на еконо­міку країни, надзвичайно обтяжувала бюджет, створювала в країні труднощі у вирішенні соціальних проблем. І «маховик» військово-про­мислового комплексу був тут у значно «полегшеному стані»: адже інже­нерно-технічний персонал та робітники у військовій промисловості отримували, як і всі інші, досить мізерну зарплатню, а «Південмаш», наприклад, який у Дніпропетровську випускав ракети, можна було гіпотетично за наказом «зверху» переключити на виробництво метиз- ної продукції. То ж СРСР був дійсно зацікавлений у призупиненні обертів тяжкого для нього «маховика». І зацікавленості людей в гонці озброєнь в СРСР не було. Тому і заклики Радянського Союзу до роз­рядки міжнародної напруженості і припинення гонки озброєнь були не просто пропагандистським засобом.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 88 89 90 91 92 9394 95 96 97 98  ... 187