Проте розрахунки радянської сторони на те, що Союзна рада матиме вплив на діяльність Макартура та обмежить його одноосібну владу в Японії не справдились. Навіть коли радянський представник в Союзній раді генерал Дерев’янко отримував підтримку британського та китайського колег, Макартур нехтував їх пропозиціями. Це мало вплив на роботу Далекосхідної комісії у Вашингтоні, де існував принцип одностайності великих держав. Радянський Союз, який на той час відчував себе абсолютним переможцем у другій світовій війні, не бачив необхідності поступатися своїми інтересами перед державами, які відігравали у війні другорядну роль. Отже, коли 15 червня 1946 р. США за участю Великобританії та Китаю запропонували Радянському Союзу приєднатися до проекту ліквідації японського мілітаризму (роззброєння японських збройних сил і мілітаризованих підрозділів, розпуск генеральних штабів та штабів усіх категорій, заборону вироблення зброї та військової техніки), який передбачав систему чотиристоронньої інспекції після закінчення окупації Японії, то не зважаючи на доцільність вказаних заходів, Радянський Союз своїми «поправками» зірвав проект. Принцип конфронтації між двома супердержавами вже починав відігравати вирішальну роль у вирішенні важливих післявоєнних проблем.
11 липня 1947 р. США запропонували Радянському Союзу скликати мирну конференція для укладення мирного договору з Японією 19 серпня 1947 р. В конференції мали брати участь держави-учасниці Далекосхідної комісії. Пропозиція виглядала сприятливою. Але Радянський Союз природно був зацікавлений в тому, щоб проект мирного договору задовольняв його інтереси. Тому радянська сторона запропонувала обговорити питання на РМЗС в січні 1948 р., де мали бути присутні представники п’яти великих держав-переможниць. США відкинули радянську пропозицію. Не погодились вони і на обговорення питання на шостій сесії РМЗС в Парижі в травні—червні 1949 р.
Проте подальше затягування укладення мирного договору з Японією могло несприятливо відбитися на інтересах США у зв’язку з розвитком подій в Китаї
, де уряд гоміндану зазнавав повної поразки і до влади ось-ось міг прийти комуністичний уряд. У вересні 1949 р. держ- секретар США Дж. Маршалл і міністр закордонних справ Великобританії Е. Бевін у спільній заяві оголосили про необхідність укласти мирний договір з Японією і зазначили, що це відбудеться і в разі неучасті в цьому СРСР. Але питання про мирний договір з Японією було дещо відсунуто двома міжнародними подіями світового значення: створенням Китайської Народної Республіки і початком війни в Кореї
.
Створення Сполученими Штатами блоку АНЗЮС
На 1951 рік розстановка сил на Далекому Сході істотно змінилась у порівнянні з кінцем другої світової війни. Успіхи після війни лівих сил на чолі з компартіями призвели тут до створення Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР), Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) та Китайської Народної Республіки (КНР), що на думку американських правлячих кіл створювало велику загрозу «вільному світу», який панував тут у формі колонізаторів. При чому в геополітичному плані становище складалось так, що соцтабір, який тепер складався не лише з Радянського Союзу, як до війни, а вже з тринадцяти держав (НДР, Польща, Румунія, Болгарія, Албанія, Югославія, Угорщина, Чехословаччина, СрСр, МНР, КНДР, КНР, ДРВ) і являли собою суцільний геополітичний моноліт, у той час, як країни «вільного світу» були певною мірою географічно розпорошені. Альтернативою Заходу проти цього стала блокова політика, яка вже знайшла у євро-американському просторі вираз у створенні блоку НАТО. На Далекому ж Сході і в Тихоокеанському просторі такого блоку не було, що бентежило вже адміністрацію президента Трумена.
За виправлення ситуації взявся чи не найстаріший й найдосвідче- ніший американський дипломат Джон Фостер Даллес
» следующая страница »
1 ... 37 38 39 40 41 4243 44 45 46 47 ... 187