Велика Китайська проблема
Китай зазнав японської агресії одним з найперших — в 1931—1932 рр. Японія захопила Маньчжурію і створила там свою маріонеткову державу Маньчжоу-Го. В 1937 р. Японія відверто напала на Китай і почала боротьбу за його захоплення. Японсько-китайська війна, таким чином, тривала до 1945 р., до самої капітуляції Японії. Отже, Китай під час другої світової війни став на Далекому Сході головним союзником Сполучених Штатів у війні проти Японії.
Особливість внутрішнього становища Китаю полягала в тому, що в країні існувала сильна компартія, яка мала свої збройні сили. Вони так само, як урядова гомінданівська армія, воювали проти японських військ, В той же час в країні точилася громадянська війна між урядовими гомінданівськими силами і збройними силами комуністів.
Радянський Союз під час війни підтримував з Китаєм, однією з п’яти великих держав антигітлерівської коаліції, дружні відносини і не втручався у внутрішні справи Китаю. Сталін тоді називав керівника Гоміндану Чан-Кайші китайським патріотом і ніби не підтримував Китайську компартію у її боротьбі проти уряду. Після вступу у війну з Японією Радянський Союз 14 серпня 1945р. уклав з Китаєм «Договір про дружбу і союз» терміном на 50 років. Тоді Сталін вважав Китай американською зоною впливу.
Сполучені Штати дійсно приділяли Китаю, країні з 600-мільйон- ним населенням, велику увагу. В Китаї наприкінці війни висадились американські війська в кількості 113 тис. чол. Американський посол в Китаї в 1944 р. Патрік Херлі прикладав великих зусиль, щоб зробити з Китаю буржуазно-демократичну державу з конституційним устроєм і коаліційнім урядом. Для цього треба було замирити гомінданівців з комуністами, і Херлі прикладав до цього багато зусиль. Він домігся того, що наприкінці серпня 1944 р. до Чанцуню, тодішньої столиці гоміндану, прибули керівники КПК Мао Цзедун та Чжоу Еньлай.
43 дні тривали їх переговори з керівниками гоміндану, і 10 жовтня 1944 р. було опубліковано комюніке, в якому обидві сторони заявляли про свій намір «рішуче уникати громадянської війни».
І майже одразу після цього громадянська війна спалахнула з новою силою. Чан Кайші, користуючись перевагою тоді урядових збройних сил, прагнув зброєю підкорити своїх суперників.
Після закінчення війни, наприкінці листопада 1945 р., до Китаю прибув посол США з особливих доручень генерал Джордж Маршалл
з настановою застосувати більш гнучкі методи для досягнення мети. Спочатку здавалось, що Маршалл досяг успіху — у січні і лютому 1946 р. він зумів домогтися підписання трьох угод. Перша з них передбачала припинення вогню на території всього Китаю, в другій йшлося про процедуру скликання Національних зборів, третя визначала пропорцію урядових та комуністичних сил — 5 до 1. Проте ці домовленості ні до чого не призвели. Більшість цих угод була розірвана. Ж.-Б. Дюро- зель покладає за це відповідальність на Гоміндан і Сполучені Штати: «Чан-Кайші не мав жодної довіри до комуністів і планував підкорити їх з допомогою сили»
. Проте й комуністи не йшли на поступки: коли
16 листопада 1946 р. в Китаї були скликані Національні збори, які прийняли демократичну конституцію, то компартія не визнала її.
Труднощі в Китаї спонукнули Держдепартамент надіслати на допомогу Маршаллу досвідченого дипломата Лейтона Стюарта. Але й це не допомогло.
В той час як Маршалл намагався грати роль безстороннього арбітра, американський уряд і далі надавав військову допомогу Чан-Кайші, постачаючи йому зброю у величезній кількості. Відчуваючи підтримку, Чан-Кайші «прагнув до повного розриву з комуністами», — пише Ж.-Б. Дюрозель
.
Розчарований провалом своєї місії, Маршалл змушений був відмовитись від посередництва. Відкликаний до Вашингтону, він поїхав глибоко розчарований, переконаний в тому, що одвічна бідність і злидні китайського народу створили в Китаї той грунт, на якому успішно проростає комунізм. Призначений 7 січня 1947р. на посаду держсекретаря США, Маршалл прагнув захистити від комунізму Європу: адже у збіднілій, зруйнованій війною Західній Європі після війни в багатьох країнах комуністи отримали чимало місць в парламентах, а у Франції та Італії вони навіть зайняли місця в уряді. Маршалл з підтримки президента Трумена кинувся «рятувати Європу»: 5 червня 1947 р. він виступив з своїм планом допомогти Європі, «планом Маршалла»
» следующая страница »
1 ... 40 41 42 43 44 4546 47 48 49 50 ... 187