Великобританія, яка не бажала втрачати свої інтереси в Китаї, для чого вона визнала КНР і встановила з КНР дипломатичні відносини, висунула свій проект мирного договору з Японією. Він передбачав повернення Китаю всіх китайських територій, захоплених Японією (тобто Тайваню і Пенхуледао), залучення КНР до консультацій по мир-
ному договору з Японією. Що стосується Японії, то передбачалось обмеження її суднобудівної та текстильної промисловості, з яких Японія була конкурентом Англії на зовнішньому ринку.
Внаслідок тиску на британських союзників Сполученим Штатам вдалося домогтись, щоб Великобританія відмовилась від свого проекту і не наполягала на будь-якій підтримці КНР.
Радянський Союз в своїх «Зауваженнях з приводу американського проекту мирної угоди з Японією» від 7 травня 1951 р. протестував проти ігнорування Сполученими Штатами рішень, прийнятих союзними державами щодо Японії в період війни — проти не передання КНР Тайваню та островів Пенхуледао і відлучення від Японії островів Рюкю та Бонін. Слід зазначити, що в американському проекті намагань позбавити СРСР прав на Південний Сахалін та Курильські острови не було. А от вимога СРСР обговорити проект договору на РМЗС була повністю ігнорована.
6 липня 1951 р. держдепартамент США передав радянському уряду меморандум про скликання в Сан-Франциско у вересні 1951 р. конференції для підписання мирного договору з Японією. До меморандуму прикладався проект такого. 12 липня проект був офіційно опублікований як спільний американсько-британський. В запрошенні на конференцію, врученому А. Громико, вказувалось, що йдеться про підписання договору, а не про поновлення переговорів про умови миру.
Сан-Франциська конференція відбувалась 4—8 вересня 1951 р. В ній брали участь 52 держави. На конференцію не були запрошені азіатські соціалістичні держави — КНР, КНДР, МНР та ДРВ. Індія, Бірма та Югославія відмовились брати в ній участь, пояснюючи це незгодою з рядом положень договору.
Конференцію відкрив президент США Г. Трумен. За ним виступив британський представник з роз’ясненням головних засад договору. Радянський представник А. Громико різко критикував договір. Адже в ньому не лише не вказувалось про передачу КНР Тайваню та прибережних островів, але й не говорилось про повернення до складу СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів (хоч всі ці території були відчужені від Японії). Таким чином, США в останній момент зашкодили не лише комуністичному Китаю, але й Радянському Союзу
. Природно, що Громико висунув до тексту договору ряд серйозних поправок і заявив, що угода може набрати чинності лише внас-
лідок її ратифікації СРСР, США, Англією та Китаєм. І хоч виступ А. Громика підтримали представники Польщі та Чехословаччини, він не обговорювався, бо це не передбачалось аджендою.
Процедура підписання відбувалась 8 вересня 1951 р. На неї не прибули і договір не підписали СРСР, Польща і Чехословаччина.
Того ж 8 вересня, через кілька годин, був підписаний між США та Японією «Договір безпеки», який надавав США право «розміщувати наземні, повітряні та морські сили в Японії», які «можуть бути використані для підтримання міжнародного миру» і «для придушення великих внутрішніх бунтів і заворушень в Японії». Американські військовослужбовці на території Японії отримували право екстериторіальності. Без дозволу США Японія не мала права допускати на свою територію збройні сили інших держав. США отримали в своє користування на території Японії понад 600 воєнних об’єктів. Японія перетворилась на «непотоплюваний корабель США» на Далекому Сході.
Обидві угода набрали чинності 28 квітня 1952 р.
28 квітня 1952 р, був підписаний мирний договір між Японією і урядом Чан Кайші на Тайвані.
9 червня 1952 р. укладено окремий мирний договір між Японією та Індією. У квітні 1953 р. між Японією та Бірмою укладено договір про репараційні виплати.
» следующая страница »
1 ... 39 40 41 42 43 4445 46 47 48 49 ... 187