Саме в менеджменті полягала вирішальна перевага промисловості США і Великобританії під час другої світової війни над промисловістю Німеччини, яка вперто продовжувала триматися за стару систему організації виробництва. США, що мала 20% населення країн-учасників війни, виробляли стільки військової продукції, скільки виробляли всі інші країни. Досягти всього цього США змогли завдяки управлінню, яке на кінець другої світової війни стало справжньою науковою дисципліною. Після 1945 р. було очевидним також, що менеджмент - це не тільки управління виробництвом. Воно є невід’ємною частиною будь-якої людської діяльності і будь-яка праця потребує управління, щоб зробити продуктивними знання і здібності людей. Минулі знання про управління стали застарівати внаслідок переходу від переважно фізичної до переважно розумової праці, як основи сучасного виробництва.
Крім того, сучасне управління повинно враховувати зміни в структурі собівартості продукції внаслідок значного зростання продуктивності праці. Так, якщо в 20-ті роки частка витрат на заробітну плату складала 80% усіх виробничих витрат, то на сьогодні в галузях переробної промисловості розвинених країн вона не перевищує 8-12%. В США частка заробітної плати робітників в промисловості складає від 2 до 5% вартості продукції. Основну частину витрат на виробництво складають матеріально-енергетичні витрати (по транспортуванню та збереженню виробів) тощо. Тому вирішальне значення для підвищення ефективності промислового виробництва мають скорочення строків встановлення, переналагодження промислового обладнання, запуску в виробництво нового виробу або технології, викорінення усіх видів виробничих втрат, перевитрачених матеріалів, сировини, енергії, в тому числі і втрат від браку, втрат у вигляді незавершеного виробництва, внутрізаводських запасів тощо.
Високоефективні підприємства знають, що такі невідчутні, на перший погляд, фактори, як культура виробництва, стиль управління, організаційна філософія, в кінці кінців, матеріалізуються в конкретні показники господарчої діяльності.
В рамках нової управлінської філософії відмовляються від багатьох постулатів та аксіом класичної школи. Так, на найбільш сучасних підприємствах практично не використовуються норми виробітку, різні стандарти витрат робочого часу на одиницю продукції, відношення оплачених людино-годин робочого часу до всього відпрацьованого часу. Це пояснюється наступним. Використання подібного роду показників змушують підвищувати індивідуальну продуктивність праці незалежно від продуктивності в інших ланках виробництва. В результаті такої незбалансованості різко зростають внутрішньовиробничі запаси. Крім того, стимулювання робітників за підвищення норм виробітку або за кількість відпрацьованого часу (особливо за рахунок понаднормових) безпосередньо примушує робітників підвищувати і розміри незавершеного виробництва. Орієнтація на норми виробітку неминуче веде до зростання обсягів виробництва за рахунок якості. Крім того, подібний підхід по суті стримує раціоналізаторську активність рядових робітників і службовців, пошук шляхів вдосконалення виробництва. Якщо робітник, наприклад, виконав своє змінне завдання, то він може вважати свою справу виконаною і йому зовсім не обов'язково шукати шляхи вдосконалення виробництва на своїй ділянці. Прямі витрати праці в більшості галузей промисловості США складають від 2 до 10% вартості продукції. І орієнтація менеджерів на економію переважно цього виду витрат - це типовий приклад бюрократичної запопадливості. Керівники з традиційним мисленням часто навіть не розуміють, що їх прагнення за всяку ціну досягти зростання норм виробітку обертається загальним зниженням ефективності промислового виробництва або збільшенням інших видів витрат. Замість визначення норм виробітку прямої продуктивності праці, необхідні виміри продуктивності праці всіх робітників і службовців підприємства (30).
» следующая страница »
1 ... 26 27 28 29 30 3132 33 34 35 36 ... 256