Ще одним прикладом застарілого управлінського мислення, як вважають спеціалісти з сучасного менеджменту, виступає визначення показника рівня завантаження виробничого обладнання, коефіцієнта змінності його роботи тощо. Концентрація уваги на цих показниках в умовах сучасного виробництва веде до того, що керівники намагаються використовувати найбільш вартісні машини та обладнання і навіть цілі заводи цілодобово. В результаті, не залишається часу на своєчасний профілактичний ремонт машинного парку. Тому першочергове значення надається не показникам завантаження виробничого обладнання, а визначенню віддачі від усіх видів активів компанії, в тому числі, і рівня запасів.
В рамках нового управлінського мислення з’являються і нові оціночні показники: кількість раціоналізаторських пропозицій на одного робітника, процент їх впровадження, скорочення термінів запуску нового виробу в виробництво, виходячи з усього життєвого циклу продукції.
Сучасні менеджери прийшли до висновку, що найбільш сучасна техніка і найбільш кваліфікована робоча сила, величезні витрати на навчання і підготовку робітників до праці на новому обладнанні ще не гарантують ні високого рівня продуктивності праці, ні якості продукції: чисто управлінськими засобами можна досягти куди більш вражаючих успіхів, використовуючи при цьому більш старе обладнання. Так, на початку 80-х років невеличкий завод "Тоуоіа" по виробництву двигунів в Каміно, був обладнаний американськими верстатами зразка 1960 р. В технічному відношенні він був безнадійно відсталим в порівнянні з сучасними підприємствами ‘ТоМ” або "Крайслера". Але в розрахунку на одного зайнятого, цей завод виробляв у 4,5 рази більше двигунів, ніж 'ТоМ" і "Крайслера", при більш високій якості.
Вже у 1965 році з’ясувалося, що випробувані в минулому методи управління безнадійно застаріли і вимагають заміни. Уже тоді почався занепад масового виробництва з його ставкою на інтенсифікацію праці робітників, економікою на масштабах тощо. Почала народжуватись нова історична система виробництва з орієнтацією на індивідуального споживача, на підвищення віддачі від творчих, інтелектуальних здібностей людей, замість невпинного виснаження фізичних і моральних сил робітника в умовах конвеєра і поточних ліній.
В індустріальну епоху компанія розглядає себе як закриту систему. Неприязне для неї зовнішнє середовище складається з інших компаній, які відкрито проявляли свою ворожість; оптових фірм, що скуповували вироби для продажу їх на ринку, відкритому для конкуренції, за самими низькими цінами; споживачів, яких цікавила тільки ціна виробників. Все навкруги було пронизано духом конкурентної боротьби. Виробники конкурували між собою і, водночас, боролися з оптовими фірмами за більш вигідні умови реалізації своєї продукції. Споживачі також конкурували між собою за більш вигідні умови придбання виробів і, в той же час, прагнули зіткнення виробників і оптовиків, щоб добиватись нових поступок в ціні.
Компанія в інформаційну еру є вже відкритою системою. Вона розглядає інші фірми (в тому числі, в тій же галузі) не як супротивників, а як можливих партнерів для створення спільних підприємств; оптовиків, як помічників в реалізації нових, більш якісних товарів; споживачів, як людей або фірми, з якими потрібно встановлювати добрі довготермінові стосунки. У відкритій системі все пронизано духом співробітництва і кооперації. Компанії індустріальної ери націлені на зниження витрат на виробництво і цін своєї продукції, концентрують свою увагу на окремих сегментах ринку і набагато менше уваги приділяють збільшенню різноманітності асортименту своєї продукції або послуг з тим, щоб вона задовольняла будь-яким запитам споживачів. Можливими стратегіями для фірм інформаційної ери можуть бути наступні:
» следующая страница »
1 ... 27 28 29 30 31 3233 34 35 36 37 ... 256