Менеджмент організацій

7.2.    Цільові управлінські моделі

На думку багатьох вчених всяку цілеспрямовану організаційну систему можна представити як типову модель цілеорієнтованої організаційної системи (рис. 7.1).

Рис. 7.1 Типова модель цілеорієнтованої організаційної системи

Будь-яке підприємство є складною соціально-технічною системою, яка зв’язана специфічними відносинами з її зовнішнім середовищем. Вона має над­звичайно різноманітний набір оригінальних організаційних властивостей. На­приклад, підприємство може бути представлене як інструмент, за допомогою якого люди (інвестори, персонал, постачальники, споживачі) намагаються що­найкраще досягти своїх індивідуальних цілей. І в цій своїй якості підприємство виступає як “центр інтересів”, з яким “люди” зв’язують якісь плани і надії.

Оскільки діяльність підприємства регулюється безліччю правових норм (за­конів, правил, усних або письмових домовленостей) його можна розглядати як “центр договорів”. Але головне підприємство може бути охарактеризоване як “центр дії”, де люди (кадровий потенціал) ставлять визначені цілі і роблять для їхнього досягнення дії з об’єктами, використовуючи для цього матеріаль­ний потенціал підприємства. Під об’єктами в даному випадку розуміють: інфор­мацію, матеріальні і номінальні (гроші), блага, елементи входу і виходу, що зливаються в однойменні потоки, якщо вихід одного елемента є входом іншо­го. Ці потоки проходять через підприємство і зв’язують його з зовнішнім сере­довищем. Для того, щоб забезпечити здійснення тієї спеціалізованої діяльності заради якої власне і створюється підприємство в його організаційному про­сторі формується “цілеорієнтована структура потенціалу і процесів”. Елемен­тами системи потенціалу є персонал, засоби виробництва, а також запаси і ви­робничі потужності. Структура потенціалу, яка включає людський фактор на­зивається організаційною структурою підприємства. “З’єднання трудового потенціалу і засобів виробництва” відбувається за допомогою “системи про­цесів” представлених “операційною системою” підприємства.

Концепція цілеорієнтованої організаційної системи з функціональної точ­ки зору припускає що:

•     у системі організації можуть бути виділені дві підсистеми: підсистема потенціалу (персонал + ресурси) і підсистема операційних процесів;

•     як джерела дії виступають люди, що є суб’єктами оригінальних дій і за­собів виробництва, а процес дії проявляється в спрямованому русі “інформації, матеріальних і номінальних благ” у вигляді однойменних потоків в органі­заційному просторі підприємства;

•     прийняті персоналом рішення (не тільки менеджерами, а усіма без ви­нятку працівниками підприємства, що беруть участь в дії) абсолютно раціо­нальні, ідеально погоджені один щодо одного і проводяться в життя зовсім без перекручувань тобто без збоїв устаткування, при ідеальній якості комплекту­ючих деталей і матеріалів, ідеально навченим персоналом. Інакше кажучи цілес­прямованість робочих дій підприємства задається системою осмислених рішень персоналу підприємства, які надалі без перекручувань проводяться в життя.

Концепція цілеорієнтованої системи безумовно стала значним кроком впе­ред у розвитку теорії організації. Тому що вона дозволила глянути на організа­цію як на цілісний об’єкт у якому, як ключові ланки вдалося виділити систему потенціалу і систему дії і дати їхній опис. Але разом з тим в цьому підході є досить серйозна вада, що витікає із самої сутності — цільової заданості дії. По­няття мети, тобто розумного вибору, що вводиться в конструкцію системи наді­ляє систему двома якостями “твердості” і “гнучкості”. Перша якість означає здатність системи досягати результатів, що задаються суб’єктивним вибором, а друга властивість приписує їй здатність видозмінюватися в тій мірі, в якій це необхідно органу управління. Інакше кажучи ідея цільової орієнтованості при­пускає, що в організації присутній якийсь вищий розум, який наділений необ­меженими можливостями правильно розуміти ситуацію і миттєво її змінювати шляхом впливу на структуру елементів системи і її поведінку відповідно до їх намірів. Але таке твердження, відповідно до якого суб’єкт управління, має ви­няткові можливості впливати на ситуацію, суперечить закону відношення час­тини і цілого у філософії індивіда і соціальної системи в соціології. З точки зору теорії управління цей підхід означає, що зміст прийнятих суб’єктами уп­равління рішень зовсім ідентичний за змістом результатам, які отримуються у ході колективного виконання завдання. Однак практика показує, що це дале­ко не так. Задуми і їх здійснення абсолютно різні речі. Хоча б тому, що:

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 156 157 158 159 160 161162 163 164 165 166  ... 445