Макроекономіка

Головними інструментами такої політики є: тарифи, квоти і не- тарифні бар’єри.

Тарифи — це податки, якими обкладаються товари, що перети­нають кордон. Метою їх введення може бути або поповненя дер­жавного бюджету, або надання переваги місцевому виробництву і захист його від іноземної конкуренції, або і те і друге. Вони беруться або з одиниці продукції, або як відсоток від її вартості. Найбільш поширені імпортні тарифи, але можуть бути і тарифи на експорт.

Імпортна квота — максимально дозволена кількість продук­ту, яку імпортери можуть ввезти в країну. Ця міра може бути дієвішею, ніж обкладання високими тарифами, бо повністю вик­лючає імпорт, який перевищує встановлену норму.

Нетарифні бар’єри — обмеження імпорту або експорту засоба­ми, які не потребують сплати певних сум учасниками цих операцій. Серед них можна відмітити ліцензування — видачу дозволу на ввоз чи вивіз певного товару. Сюди ж можна віднести підвищені вимоги до якості продукту, форми його упаковки та транспортування і т. ін.

З іншого боку, уряд може надати певні податкові, кредитні та інші пільги експортерам, сприяючи у такий спосіб підвищенню їх кон- курентоздатності.

Прямим наслідком протекціоністської політики є відхилення від принципу порівняльних переваг і зниження можливостей ско­ристатися перевагами міжнародного розподілу праці. Країни імпор­тують товари тому, що їх власне виробництво виходить дорожчим, ніж купівля за кордоном за рахунок виторгу від експорту тих то­варів, за якими вони мають порівняльні переваги. Введеня імпорт­них бар’єрів або субсидування експорту, фактично збільшує витра­ти, зводячи нанівець порівняльні переваги.

Це можна проілюструвати за допомогою аналізу кривих попиту і пропозиції. При цьому виходитиме з припущення, що введення та­рифів або квот однією країною не впливає на ціну світового ринку, тобто розглянемо лише мікроекономічний ефект цієї політики.

Припустимо, на внутрішньому ринку встановилася ціна рівно­ваги (Р₀) на деякий товар, яка відповідає точці перетину кривих по­питу і пропозиції (рис. 51). За цієї ціни виробники в даній країні бу­дуть згодні поставити, а споживачі купити Q₁ кількість товару. Але ціна світового ринку виявилась значно нижчою (Р_№). У такому ви­падку споживачі погодяться придбати OQ₅ кількість товару, тоді як виробництво може запропонувати не більш, ніж OQ₂. Різниця між цими величинами (OQ₅ — OQ₂) відбиває обсяг можливого імпорту.

Якщо буде введений імпортний тариф, ціна на внутрішньому ринку підніметься вище від світової і досягне точки Рє. Внаслідок цього попит скоротиться до величини OQ₄, бо тепер за кожну оди­ницю товару споживачі повинні сплачувати більш високу ціну. Чисті втрати споживача відображає площа трикутника с.

Місцеві виробники, навпаки, одержать можливість збільшити пропозицію до величини OQ₃. Для цього вони залучать ресурси з інших, можливо, більш ефективних галузей, за якими країна має порівняльні переваги. Інакше кажучи, розподіл ресурсів стане менш ефективним. Додаткові витрати ресурсів на збільшення виробниц­тва даного товару показані на графіку площею трикутника а.

Нарешті, площа заштрихованого прямокутника відображує ве- личинудоходу, який одержуватимуть завдяки тарифу. Він визначаєть­ся як добуток тарифа на кількість імпортованого товару: Рх^₄^₃). Цей дохід привласнюється державою і є результатом перерозподілу доходу між споживачами, виробниками і державою.

Аналогічний результат має місце при встановленні квот. Різни­ця лише в тому, що держава не завжди одержує дохід від цієї операції. Це має місце лише у тому випадку, коли вона продає ліцензії на пра­во ввозу певної кількості продукції у країну. Ціна ліцензії є засобом стягнення надлишкового прибутку імпортера на користь держави. Якщо цього не робиться, імпортери привласнюють весь прибуток від квотування за умови, що експортери не підвищать ціни вище від світових.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 74 75 76 77 78 7980 81 82 83 84  ... 85