Поява таких об’єднань—явище, як бачимо, цілком об’єктивне, закономірне, проте їх діяльність — пряма загроза конкуренції, а конкуренція є неодмінною умовою існування самої товарної (ринкової) форми господарства. Єдиний реальний шлях запобігти руйнуванню конкурентного середовища і тим самим самої ринкової системи—це обмежити та взяти під контроль діяльність монополістичних об’єднань. І цю функцію бере на себе держава як єдиний інститут, який має для цього всі необхідні важелі, в т.ч. такі загальновизнані, як правові. До того ж, держава сама виступає як значний господарюючий суб’єкт, що займає монопольне становище в деяких галузях економіки (енергетика, транспорт, виробництво озброєння тощо) і як наслідок — розвинуте товарне виробництво переходить у наступну стадію—державно-монополістичну або стадію регульованого капіталізму (кінець ХІХ — початок ХХ ст.).
Проте викладений погляд на подальшу еволюцію розвинутого товарного виробництва не єдиний. У західній економічній літературі розвинуте товарне виробництво характеризується як індустріальне, а починаючи з 60-х років ХХ століття—як постіндустріальне суспільство. Перехід від індустріального до по- стіндустріального суспільства, на думку вчених-економістів
— це всесвітньо- історичний стрибок від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального виробництва. Це суспільство характеризують як постекономічне, постматеріальне, бо якщо : 1) в індустріальному суспільстві провідна роль належала матеріально-речовим елементам виробництва, а людина була живим придатком машини, то в постіндустріальному суспільстві про
відна роль повною мірою переходить до людини, вона стає безпосереднім носієм інформаційно-інтелектуальної технології; 2) в індустріальному суспільстві уречевлена праця панувала над людиною, то у постіндустрі- альному — головна роль переходить від уречевленої, минулої праці до безпосередньої живої праці. За цих умов долається відчуження людини і її праці і на зміну приходить вільна особистість, для якої характерне переміщення її ціннісної орієнтації від матеріального добробуту до рівня життя і як результат — матеріальне багатство, яке віками було панівною формою багатства, поступається багатству людської особистості. Вважається, що теорія постіндустріального суспільства розкриває історичний процес розвитку цивілізації, що вона є методологічним ключем для аналізу сучасного світу.
Проте такий аналіз буде неповним, якщо не врахувати процес глобалізації, який набрав сили в останні 25 років і який створив для людства безпрецедентні можливості для подальшого розвитку, але водночас висунув серйозні проблеми. Аналіз цього явища підводить до висновку, що воно стало данністю, реальністю, з якою слід рахуватись і до якої треба вносити корективи та вдаватись до заходів впливу з тим, щоб забезпечити й економічне зростання, і досягнення соціальних цілей. Відмовитись від участі в глобалізації не може собі дозволити жодна країна, щоб не бути відкинутою на узбіччя соціального прогресу.
Процес глобалізації розглядається як результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації всіх сфер соціального життя, налагодження безпосередніх сталих зв’язків між суб’єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах, коли світова економіка стає єдиним ринком, єдиною виробничою зоною. Це означає перехід від системи переростання відкритого національного господарства, і тому жодна країна не має права упустити шанс зайняти відповідну “нішу” в цьому господарстві. Особливо це стосується країн, які відносно недавно стали на шлях ринкових перетворень, зокрема й України.
Отже, і подальший розвиток товарного господарства в розвинутих країнах в напрямку становлення постіндустріального суспільства, і процес глобалізації свідчать про те, що еволюція товарної форми господарства триває.
» следующая страница »
1 ... 47 48 49 50 51 5253 54 55 56 57 ... 384