Найбільш яскравим прикладом “шокової терапії” служить економічна політика, яка проводиться в Польщі з кінця 1989 р., і була заснована на допуску вільного ціноутворення при тимчасовому заморожуванні заробітної плати. В результаті за короткий період Польща позбулася від товарного дефіциту, після восьмикратного стрибка цін відбулося уповільнення темпів інфляції. Таким чином, стабілізація обійшлася дорого—життєвий рівень населення знизився майже вдвічі, а безробіття восени 1990 р. досягло 10%. Але в подальшому реформа вивела Польщудо розряду “нових” країн з економікою, що динамічно розвивається.
У радянській історії в минулому теж був застосований свій варіант “шокової терапії” — при переході від командно-директивної економіки періоду “військового комунізму” до економіки в умовах проведення нової економічної політики (непу). Неп, особливо на фоні повоєнної розрухи, призвів до швидкого оздоровлення життя країни, до насичення споживчих ринків. Проте він був пов’язаний зукрай жорсткими економічними заходами, що вимагали серйозних жертв з боку найбідніших прошарків міського населення. Мова йде передусім про грошову реформу 1922-1924 рр., ціллю якої були ліквідація дефіциту державного бюджету, припинення інфляції і введення нової грошової одиниці —червонця. До 1924р. господарські державні витрати були різко скорочені, обмежений кредит. Були різко обмежені витрати держави на підтримку армії, міліції за рахунок скорочення чисельності та переведення їх на територіальний принцип організації та фінансування. Дефіцит держбюджету був зведений до мінімуму, що дозволило зупинити друкарський верстат. Червонець став повноцінною грошовою одиницею на внутрішньому ринку: роздрібні ціни з 1 жовтня 1923 р. по 1 серпня 1925 р. знизилися на 20%. Проте вирішальним напрямком реформи по скороченню державних витрат було припинення фінансування державних підприємств, у результаті чого в ряді галузей закрилося до 1/3 підприємств. Це була справжня “шокова терапія”, хоча цей термін тоді не вживався.
Застосовувані зараз методи “шокової терапії” в Україні не можуть не бути безболісними з ряду причин.
По-перше, з кінця 20-х років в економіці нашої країни жорстко і послідовно відбувалося руйнування ринкових структур. Розбудовувався їх антипод — адміністративно-мобілізаційна економіка.
По-друге, у результаті тривалого історичного розвитку в колишньому СРСР склалася унікальна за своїм характером диспропорційність в економіці: з од-
272
ного боку—бурхливе зростання важкої промисловості, військово-промислового комплексу, а з другого боку—вкрай уповільнене зростання, а то й просто стагнація галузей, що виробляли предмети споживання. До таких галузей відносяться насамперед сільське господарство, харчова, легка й інші галузі промисловості. Навіть за даними радянської статистики, частка галузей групи А в промисловому виробництві складала в 1928 р. 39,5%, у 1940 р. — 61, у 1960 р. — 72,5%.
По-третє, близько половини національного доходу колишнього СРСР йшло на нагромадження, тоді як у головних розвинутих країнах — 15-25%. Якщо взяти за основу ВНП, то мінімум половина кінцевої продукції країни спрямовувалася на виробничі капіталовкладення та озброєння (у головних країнах Заходу — максимум 25-30%).
По-четверте, частка фонду споживання у ВНП колишнього СРСР становила не більше 25-30% проти 60-65% у розвинутих країнах. Частка заробітної плати в СРСР також була низька: вона становила 1/3 національного доходу проти 2/3 у розвинутих країнах.
Таким чином, були створенні вкрай спотворені механізми звуження внутрішнього споживчого ринку—одного з найважливіших чинників розвитку сучасних ринків. Інфляція як перевищення грошового попиту над пропозицією товарів і послуг давно виявлялася в нашій економіці у вигляді виникнення дефіциту по визначених товарних групах і постійному зростанні роздрібних цін. Проте в умовах командно-адміністративної економіки вона мала “придушений” характер. І лише з квітня 1991 р. інфляція стала набирати темпи, а з січня 1992 р. по 1995 р., коли майже цілком був скасований контроль над цінами, вона набула виду галопуючої інфляції, а потім — гіперінфляції. Правда, проводилася індексація доходів населення, але дуже обмежено і з великим запізненням. Водночас інфляція попиту тісно перепліталась з інфляцією витрат, оскільки в деяких галузях, кооперативних підприємствах та інших комерційних структурах мало місце неконтрольоване зростання цін. Це переплетіння мало небезпечний характер і загрожувало важкими соціальними наслідками. У боротьбі з інфляцією передбачене різке скорочення централізованих капіталовкладень у галузі групи А, конверсія військових галузей промисловості, зменшення частки військових витрат у державному бюджеті, скорочення витрат державного апарату управління.
» следующая страница »
1 ... 208 209 210 211 212 213214 215 216 217 218 ... 384