Економічна теорія

•     зміни купівельної спроможності грошей, темпів інфляції тощо.

Звичайно, в процесі ціноутворення провідну роль відіграє підприємство

(фірма)—головна ланка економіки, де формуються витрати виробництва, виз­начається ціна, з якою господарюючий суб’єкт виходить на ринок.

А щоб такі ціни (ціни виходу на ринок) були реальними, маркетингова служба підприємства (фірми) повинна враховувати:

•     допустимий рівень цін;

•     рівень витрат виробництва та реалізації продукції;

•     оцінку можливої маси прибутку за умов різного обсягу реалізації;

•     оцінку конкурентоспроможності виробленої продукції;

•     цінову еластичність попиту,

•      здійснювати постійний моніторинг за ефективністю ціни, тобто прово­дити систематичний порівняльний аналіз (зіставлення фактичного стану фірми з прогнозованим із урахуванням впливу на цей стан рівня ринкових цін).

Проте і держава не може стояти осторонь процесу ціноутворення, вона повинна розробляти заходи, спрямовані на регулювання цього процесу, особ­ливо коли йдеться про ціноутворення в умовах соціально орієнтованої ринко­вої системи, бо, як уже зазначалось, ціна, крім інших, виконує і соціальну фун­кцію. Основними напрямками такого впливу держави є формування і реаліза­ція науково обгрунтованої та виваженої податкової політики, інвестиційної

199

політики, політики у фінансово-кредитній сфері, заходів щодо підтримання середнього і особливо малого підприємництва.

Правовою основою формування політики держави в сфері ціноутворення є Закон України “Про ціни і ціноутворення” (3 грудня 1990 р.), який визначає основні напрямки такої політики, спрямованої на забезпечення:

•     рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств;

•    збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

•    об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

•    розширення застосування сфери вільних цін;

•    підвищення якості продукції;

•     соціальних гарантій, насамперед, для низькооплачуваних і малозабез­печених громадян;

•    створення необхідних економічних гарантій для виробників;

•    орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Крім того, в цьому Законі наводяться види цін і тарифів, які застосову­ються в народному господарстві, а також шляхи державного регулювання цін і тарифів. Так, залежно від ступеня державного регулювання цін і тарифів вони поділяються на:

а)  вільні;

б)  регульовані;

в)  фіксовані.

Звичайно, в умовах ринкової економіки провідну роль мають відігравати вільні (ринкові) ціни, які формуються під впливом взаємодії попиту і пропо­зиції; в процес формування таких цін держава безпосередньо не втручається.

Регульовані ціни, як правило, мають верхній граничний рівень або межу граничних відхилень від базової ціни; такі обмеження встановлюються відповід­ними державними органами з метою створення нормальних (економічно об­грунтованих) умов для використання певної продукції (наприклад, регульова­на ціна може бути встановлена на зразки нової техніки з огляду на величину корисного ефекту від їх споживання або на вторинні ресурси, щоб вона не була вищою за ціни на первинні ресурси, тощо).

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на товари, що ма­ють першочергове значення для життєдіяльності людини (наприклад, ціни на хліб, борошно, молоко тощо), у цьому разі вони спрямовані на соціальний за­хист малозабезпечених верств населення, тобто виконують соціальну функцію або мають важливе значення для функціонування економіки (наприклад, ціни на енергоносії, паливо тощо).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 150 151 152 153 154 155156 157 158 159 160  ... 384