Це означає, що кооперативний рух в Україні не тільки задовольняв матеріальні потреби, а й виконував багато інших загальнонаціональних функцій, потреба в яких не відпала і за умова розбудови української держави.
Таким чином, розгляд населення, трудового потенціалу, зайнятості, мотивації праці у контексті розвитку української думки дає змогу простежити її поглиблення, розширення, збагачення, а чи не найголовніше - відзначити те, що вона еволюціонувала відповідно до національних потреб, відповідала на них своєчасно й гідно. Звичайно, відсутність власної державності, експансія держав-поневолювачів обмежували можливості українських учених, які завжди прагнули виконувати завдання сучасної практики. Правда, це вдалося не всім, а найталановитішим, окремі представники вітчизняної науки прагнули до відтворення трудового потенціалу й мотивації залучення його до господарського процесу. Нині, в умовах соціально-економічних трансформацій на шляху до соціально-ринкової економіки, варто пильніше й повніше поглянути на спадщину попередників, залучати її до державотворчого процесу в Україні.
Незважаючи на те, що в умовах тогочасного режиму з його імперіалістичною монополією на наукову істину людина була зведена до технічного сегменту в розвитку продуктивних сил економіки, проблема трудового потенціалу й зайнятості постійно зростала, вимагала вдумливих оцінок і досліджень. Це особливо ефективно проявилося, коли репресивно-силові методи залучення людей до праці засвідчили свою неспроможність, а планування господарських завдань щоразу більше потрапляло на лімітуючий чинник трудових ресурсів. Крім того, науково-технічний прогрес динамізував зайнятість і мобільність робочої сили, що також вимагало інших підходів до з’ ясування людського фактора в економічному процесі.
Саме під час спроби подолати обмежені можливості екстенсивного розвитку і намаганні перейти до інтенсивного, став модним термін «трудовий потенціал» замість терміну «трудові ресурси», який тривалий час вживали в економічній науці та плановій практиці.
Поняття «трудовий потенціал» почали вживати на схилі розпаду колишньої імперії, в яке різні автори вкладали різний зміст. Так, Г.П. Сергеєв і Л.С. Чижова вважали, що «трудовий потенціал» - це ті ресурси, якими володіє суспільство. Чисельність працездатного населення та його якісні характеристики (стать, вік, освіта, професійна підготовка, кваліфікація тощо) окреслюють реальне значення «трудового потенціалу».
В. Костаков і А. Попов стверджували, що «трудовий потенціал» країни та її регіонів - це відповідні трудові ресурси, що розглядаються в єдності їх якісного й кількісного аспектів4.
Загалом під трудовим потенціалом розуміли важливий елемент продуктивних сил. Слід зазначити, що протягом останніх десятиліть московські економісти претендували на лідерство в економічній науці, у тому числі й у тлумаченні суті трудового потенціалу. Їх наслідували економісти з України, породжуючи, головним чином, три осередки вивчення проблеми трудових ресурсів і зайнятості - Київський, Львівський і Харківський. Проте такі ж осередки функціонували й в інших містах України.
Зрозуміло, що й українським осередкам не була притаманна єдність поглядів стосовно суті трудового потенціалу. Так, серед київських дослідників намітилися три позиції у розумінні суті трудового потенціалу:
- трудоресурсна,
- політекономічна,
- демографічна.
Першу одстоював В.В. Оникієнко, який вважав, що трудовий потенціал - це сукупність працездатного населення, яке має відповідну професійно-кваліфікаційну підготовку, застосовує працю у народному господарстві з урахуванням його технологічного та технічного оснащення, розуміючи під ним сукупного працівника в його єдності з продуктивними силами.
» следующая страница »
1 ... 5 6 7 8 9 1011 12 13 14 15 ... 171