До приходу в Галичину Радянської Армії у 1939 році тут також діяли відділення різних польських і закордонних банків, каси безпроцентного кредиту (Центральний порятунковий комітет—для допомоги євреям) та ломбарди.
Банківська справа в українських землях, які залишалися під владою Російської імперії, починається із державних банків. У 1860 році було відкрито контори Державного банку Російської імперії у Києві, Харкові, Одесі та відділення у Полтаві. Згодом створювалися іпотечні банки: Земський банк Херсонської губернії в Одесі (1864), Харківським (1871). Київський (1872), Бессарабсько-Таврійський в Одесі та Полтавський земельний банки. Були створені також відділення російських державних іпотечних банків (Селянського поземельного та Державного дворянського земельного). Як зазначають дослідники, “до 1917 року в Україні налічувалося лише 5 місцевих комерційних акціонерних банків: Київський приватний комерційний банк, Одеський купецький банк, Одеський дисконтний банк (із філіями у Миколаєві та Кишиневі), Київський торговельний промислово-позиковий і Київський єпархіальний банки”.
Кредитні спілки мали популярність не лише на західних українських землях, а й на українських землях, що входили до складу Російської імперії. У1869 році у Гадячі на Полтавщині було створено перше ощадно- позичкове товариство. У1895 році після набуття чинності законом “Про установи дрібного кредиту” з’являються кредитні спілки, що, як і на Західній Україні, називали “касами Шевчика”. Першу з них було створено у селі Іванківці на Полтавщині.
На 1 січня 1914 року в українських землях у складі Росії діяло 2181 кредитних та 911 ощадно-позичкових товариств. Вони намагались об’єднуватися у союзи з метою акумуляції фінансових коштів та допомоги окремим кооперативам. Російська влада ставилася до цього не дуже прихильно. Так, створений у 1905 році Київський союз кредитних кооперативів “Союзбанк” отримав право на здійснення банківських операцій аж у 1911 році.
20 березня 1917 року Тимчасовий уряд прийняв “Закон про кооперативні товариства та їхні союзи”, який значно спрощував реєстрацію і діяльність кредитних кооперативів. Це привело до значного зростання кількості таких фінансових інститутів.
Вагомим кроком в організації та фінансовому забезпеченні українських кредитних спілок на території Російської імперії було створення у 1917 році Південно-Руського кооперативного народного банку, який після проголошення незалежності Української Народної Республіки став називатися Українським народним кооперативним банком, або Українбан- ком. Основним завданням цього акціонерного товариства було регулювання фінансів української кооперації, залучення коштів із вітчизняного й іноземних грошових ринків, Державної скарбниці України, які спрямовувалися на допомогу кооперативним спілкам, а також громадська діяльність. На 1 жовтня 1919 року баланс Українбанку становив 286 млн. крб. Але ідеологічні протиріччя між українською кооперацією та політичними ідеями радянської влади призвели до ліквідації у 1920 році Українбанку, кредитних, ощадно-позичкових та інших товариств, їхні капітали перейшли до державного бюджету і споживчих організацій даної місцевості.
Через кілька років радянські вожді змінили своє ставлення до кооперації. Українбанк був відновлений у 1922 році і разом зі створеним 1923 року Українським сільськогосподарським банком (Укрсільбанком) фінансував український кооперативний рух. Але він перестав існувати, коли на зміну непу прийшли колективні господарства.
Певні спроби створити самостійну банківську систему робилися за часів незалежності України. У січні 1918 року Київську контору Державного банку Російської імперії та його місцеві установи було перетворено в Український державний банк та його відділення. Майно ліквідованих українських представництв Дворянського земельного і Селянського поземельного банків було передане створеному 23 серпня 1918 року Державному земельному банку.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 233